Максим ще тримав у руках старі документи, коли раптом почув тихий, але впевнений звук кроків зовні сараю.
— Ви чуєте? — прошепотів він, ледве дихаючи.
Вадим миттєво присів, прислухаючись.
— Хтось наближається… — сказав він.
Діана відступила до дверей, трохи затиснувши руки до грудей.
Василь миттєво схопив їх обох за плечі:
— Тихо. Будьте готові.
Кроки ставали все ближчими. Хтось обережно наступав по сухих гілках, які тріщали у ранковому лісі.
Максим нахилився над столом, обережно ховаючи документи.
— Вони хочуть те саме, що і ми… — прошепотів він.
Вадим підняв погляд і помітив слабку тінь, що рухалася між деревами біля сараю.
— Він… здається, помітив нас! — сказав він.
Василь підняв руку:
— Не рухайтеся. Ми не знаємо, скільки там ще людей.
Максим глибоко вдихнув. Йому здалося, що серце готове вискочити з грудей.
— Що робимо? — тихо запитала Діана.
Василь нахилився до них:
— Ми не можемо залишатися тут. Якщо вони зайдуть, ми втратимо все. Потрібно діяти зараз.
Максим кивнув, стискаючи документи.
Вадим теж кивнув:
— Добре. Йдемо через задній вихід.
Вони обережно поповзли до іншого боку сараю. Кожен крок лунав у тиші, ніби навіть дерево не сміло скрипнути.
Зовні кроки зупинилися. Хтось тихо пробував заглянути всередину.
— Вже близько… — прошепотів Вадим.
Максим витягнув компас із коробки:
— Якщо ми рухаємося за цією лінією, далі буде стежка, яка веде вглиб лісу. Туди, вони нас не знайдуть.
Василь повільно кивнув.
— Тоді вперед. І пам’ятайте: будь-який звук може видати вас.
Герої повільно покинули сарай, занурюючись у густий ліс.
Тінь біля входу не зникла повністю, вона стежила за ними.
Максим відчував, що це лише початок того, що чекає їх попереду.
— Ця пригода стає небезпечною, — подумав він. — І хтось готовий зробити все, щоб отримати ці документи першим.
Сторінка-38