Наближення тіні

Максим ще тримав у руках старі документи, коли раптом почув тихий, але впевнений звук кроків зовні сараю.

— Ви чуєте? — прошепотів він, ледве дихаючи.

Вадим миттєво присів, прислухаючись.

— Хтось наближається… — сказав він.

Діана відступила до дверей, трохи затиснувши руки до грудей.

Василь миттєво схопив їх обох за плечі:

— Тихо. Будьте готові.

Кроки ставали все ближчими. Хтось обережно наступав по сухих гілках, які тріщали у ранковому лісі.

Максим нахилився над столом, обережно ховаючи документи.

— Вони хочуть те саме, що і ми… — прошепотів він.

Вадим підняв погляд і помітив слабку тінь, що рухалася між деревами біля сараю.

— Він… здається, помітив нас! — сказав він.

Василь підняв руку:

— Не рухайтеся. Ми не знаємо, скільки там ще людей.

Максим глибоко вдихнув. Йому здалося, що серце готове вискочити з грудей.

— Що робимо? — тихо запитала Діана.

Василь нахилився до них:

— Ми не можемо залишатися тут. Якщо вони зайдуть, ми втратимо все. Потрібно діяти зараз.

Максим кивнув, стискаючи документи.

Вадим теж кивнув:

— Добре. Йдемо через задній вихід.

Вони обережно поповзли до іншого боку сараю. Кожен крок лунав у тиші, ніби навіть дерево не сміло скрипнути.

Зовні кроки зупинилися. Хтось тихо пробував заглянути всередину.

— Вже близько… — прошепотів Вадим.

Максим витягнув компас із коробки:

— Якщо ми рухаємося за цією лінією, далі буде стежка, яка веде вглиб лісу. Туди, вони нас не знайдуть.

Василь повільно кивнув.

— Тоді вперед. І пам’ятайте: будь-який звук може видати вас.

Герої повільно покинули сарай, занурюючись у густий ліс.

Тінь біля входу не зникла повністю, вона стежила за ними.

Максим відчував, що це лише початок того, що чекає їх попереду.

— Ця пригода стає небезпечною, — подумав він. — І хтось готовий зробити все, щоб отримати ці документи першим.

                                      Сторінка-38