Всередині сараю

Максим глибоко вдихнув і обережно відчинив старі двері.

Дерев’яні петлі скрипнули, і темрява всередині рухнула вниз мов густий туман. Вітер трохи проштовхнувся крізь щілини, і слабке світло пробилося всередину.

Вадим тихо за ним:

— Ходімо обережно. Тут усе може розвалитися.

Діана притримала двері, щоб вони не захлопнулися за ними.

Василь перший ступив усередину, і всі відчули холод, який відразу пробіг по спині. Старі дошки під ногами тихо скрипіли, а запах сирості та старого дерева стояв густим повітрям.

Максим підняв палаючу гілку і освітив кімнату.

Посередині стояв старий дерев’яний стол, а на ньому — металева коробка, трохи більша, ніж та, що вони знайшли в бункері.

— Схоже, це саме те, що шукали, — тихо сказав Василь. — Але будьте обережні. Можливо, тут ще є сліди чужих.

Максим нахилився над коробкою. На ній були вирізані ті самі символи, що й на карті.

— Це… те саме, — прошепотів він.

Вадим озирнувся навколо.

— Ми точно одні тут? — запитав він.

Василь кивнув, але його очі залишалися уважними.

— Так, але будь-який звук у лісі може означати, що ми не самі.

Максим обережно відкрив кришку.

Всередині лежали кілька старих документів, згорнутих у трубки, і ще один компас, схожий на той, що вони знайшли в бункері.

Вадим нахилився ближче.

— Це точно військові документи?

Максим витягнув один папір і розгорнув його. На ньому був грубий план місцевості з позначками і датою, яка збігалася з початком Другої світової війни.

— Це… серйозно, — прошепотів він. — Ці документи могли б бути дуже важливими для тих, хто планував операції під час війни.

Діана зробила крок ближче.

— Тобто… ми тримаємо в руках частину історії, яку ніхто не повинен був знайти?

Василь серйозно кивнув.

— Саме так. І тепер ця історія у ваших руках.

Максим подивився на друзів. Всередині його вирувала хвиля адреналіну.

Він знав одне: їхня пригода лише почалася, і попереду чекає небезпека, випробування і таємниці, які можуть змінити їх назавжди.

                                    Сторінка-37