Максим глибоко вдихнув і обережно відчинив старі двері.
Дерев’яні петлі скрипнули, і темрява всередині рухнула вниз мов густий туман. Вітер трохи проштовхнувся крізь щілини, і слабке світло пробилося всередину.
Вадим тихо за ним:
— Ходімо обережно. Тут усе може розвалитися.
Діана притримала двері, щоб вони не захлопнулися за ними.
Василь перший ступив усередину, і всі відчули холод, який відразу пробіг по спині. Старі дошки під ногами тихо скрипіли, а запах сирості та старого дерева стояв густим повітрям.
Максим підняв палаючу гілку і освітив кімнату.
Посередині стояв старий дерев’яний стол, а на ньому — металева коробка, трохи більша, ніж та, що вони знайшли в бункері.
— Схоже, це саме те, що шукали, — тихо сказав Василь. — Але будьте обережні. Можливо, тут ще є сліди чужих.
Максим нахилився над коробкою. На ній були вирізані ті самі символи, що й на карті.
— Це… те саме, — прошепотів він.
Вадим озирнувся навколо.
— Ми точно одні тут? — запитав він.
Василь кивнув, але його очі залишалися уважними.
— Так, але будь-який звук у лісі може означати, що ми не самі.
Максим обережно відкрив кришку.
Всередині лежали кілька старих документів, згорнутих у трубки, і ще один компас, схожий на той, що вони знайшли в бункері.
Вадим нахилився ближче.
— Це точно військові документи?
Максим витягнув один папір і розгорнув його. На ньому був грубий план місцевості з позначками і датою, яка збігалася з початком Другої світової війни.
— Це… серйозно, — прошепотів він. — Ці документи могли б бути дуже важливими для тих, хто планував операції під час війни.
Діана зробила крок ближче.
— Тобто… ми тримаємо в руках частину історії, яку ніхто не повинен був знайти?
Василь серйозно кивнув.
— Саме так. І тепер ця історія у ваших руках.
Максим подивився на друзів. Всередині його вирувала хвиля адреналіну.
Він знав одне: їхня пригода лише почалася, і попереду чекає небезпека, випробування і таємниці, які можуть змінити їх назавжди.
Сторінка-37