Свіжі сліди

Максим уважно дивився на карту.

Позначка “головне місце” була намальована трохи далі від бункера, глибше в лісі.

— Якщо карта правильна, — сказав він, — це місце має бути приблизно за пів кілометра звідси.

Вадим усміхнувся.

— Значить наша пригода тільки починається.

Діана трохи невпевнено подивилася на темний вхід бункера.

— Може, нам варто повернутися до міста і подумати про це спокійно?

Василь похитав головою.

— Якщо хтось інший теж шукає ці документи, він може знайти це місце раніше за нас.

Максим кивнув.

— Тоді йдемо зараз.

Вони вийшли з бункера.

Ліс уже був світліший — сонце піднялося вище, і крізь гілки пробивалися тонкі промені світла.

Максим ще раз подивився на карту і повів друзів вузькою стежкою.

Кілька хвилин вони йшли мовчки.

Раптом Василь зупинився.

— Зачекайте.

Усі одразу завмерли.

Василь нахилився і показав на землю.

— Подивіться.

Максим підійшов ближче.

На вологому ґрунті чітко виднілися сліди взуття.

Вадим присів поруч.

— Це ті самі?

Василь уважно оглянув відбиток.

— Схожі на вчорашні.

Діана тихо сказала:

— Тобто він теж іде туди?

Максим подивився вперед, у густі дерева.

Йому раптом стало неспокійно.

— Якщо він знає про це місце… — сказав він, — то, можливо, він теж шукає “головне місце”.

Вадим встав і подивився в той самий бік.

— Тоді нам краще поквапитися.

Василь серйозно кивнув.

— Але не забувайте: у лісі найнебезпечніший той, кого ви не бачите.

Максим знову розгорнув карту.

Позначка була вже зовсім поруч.

Він відчував, що попереду на них чекає щось важливе.

І, можливо, небезпечне.

А десь далеко світ уже поступово наближався до подій, які змінять історію — Друга світова війна.

                                  Сторінка-35