Знак на камені

Ліс ставав дедалі густішим.

Туман уже майже розвіявся, але сонячне світло ледве пробивалося крізь щільні гілки дерев. Повітря було прохолодним і тихим.

Максим ішов попереду, уважно дивлячись на карту.

— Ми вже майже на місці, — сказав він.

Вадим озирнувся навколо.

— Тут усе виглядає однаково. Дерева, кущі… і знову дерева.

Діана тихо посміхнулася.

— Саме тому карта нам і потрібна.

Раптом Максим зупинився.

— Зачекайте.

Він повільно підійшов до великого каменя, який наполовину був зарослий мохом.

— Що там? — запитав Вадим.

Максим рукою стер трохи моху.

Під ним з’явилася дивна подряпина на камені.

Він нахилився ближче.

— Це… знак.

Василь підійшов і уважно подивився.

На камені був вирізаний невеликий символ — стрілка, яка вказувала в бік густих дерев.

Василь тихо видихнув.

— Отже карта не бреше.

Максим швидко подивився на папір у своїх руках.

— Тут теж є цей знак.

Вадим здивовано підняв брови.

— Тобто це хтось залишив спеціально?

— Можливо, — відповів Василь. — Або людина, яка знала цей ліс дуже добре.

Діана подивилася в той бік, куди вказувала стрілка.

— І що там?

Кілька секунд усі мовчали.

Потім Василь сказав:

— Давайте перевіримо.

Вони рушили вперед.

Через кілька хвилин дерева раптом почали рідшати.

Максим першим вийшов на невелику галявину.

І раптом зупинився.

Перед ними стояла стара споруда, майже повністю заросла травою і кущами.

Це був невеликий бетонний бункер.

Вадим тихо прошепотів:

— Нічого собі…

Діана зробила крок вперед.

— Як він тут опинився?

Василь уважно оглянув старі стіни.

Його погляд став серйозним.

— Схоже… — сказав він повільно, — що ця споруда залишилася ще з часів старої війни.

Максим дивився на темний вхід у бункер.

Всередині було зовсім темно.

І чомусь він відчував, що саме тут починається справжня таємниця карти.

                                        Сторінка-30