Сліди в тумані

Усі завмерли.

Звук був тихий, але в ранковій тиші лісу він прозвучав надто чітко.

Максим обережно вдивлявся між деревами. Туман повільно рухався між стовбурами, і на мить йому здалося, що він справді побачив силует людини.

— Ти теж це бачив? — тихо прошепотів Вадим.

Максим ледь кивнув.

Василь зробив кілька повільних кроків уперед, уважно оглядаючи землю.

— Не поспішайте, — тихо сказав він. — У лісі завжди потрібно слухати більше, ніж говорити.

Він нахилився і знову уважно подивився на ґрунт.

— Сюди, — прошепотів він.

Максим і Вадим підійшли ближче.

На вологій землі було видно кілька нових слідів.

— Ті самі? — запитала Діана.

Василь похитав головою.

— Ні.

Він показав на відбиток підошви.

— Учора сліди були більші. А ці… інші.

Вадим здивовано підняв брови.

— Тобто тут була ще одна людина?

— Схоже на те, — відповів Василь.

Максим відчув, як холодок пробіг по спині.

— Це означає, що в лісі може бути більше людей, ніж ми думали.

Діана нервово оглянулася.

— Мені це зовсім не подобається.

Василь повільно підвівся.

Його погляд став серйознішим.

— Саме тому ми повинні бути ще уважнішими.

Максим розгорнув карту.

— Якщо ми не помилилися, те місце вже зовсім поруч.

Василь подивився на позначку.

Потім перевів погляд на густі дерева попереду.

— Тоді ходімо.

Вони рушили далі.

Туман ставав густішим, а ліс — тихішим.

І з кожним кроком Максим усе сильніше відчував, що вони наближаються до чогось важливого.

До чогось, що могло змінити не тільки їхню пригоду… а можливо й усе їхнє життя.

                                    Сторінка-29