Повернення до лісу

Василь уже чекав їх на околиці міста.

Він стояв біля старого дуба, спершись на палицю, і уважно дивився в бік лісу.

Ранковий туман ще не розвіявся повністю, і темні дерева виглядали ніби стіною, що приховує свої таємниці.

— Ви не запізнилися, — спокійно сказав він, коли хлопці підійшли ближче.

— Ми прийшли одразу, як тільки Вадим покликав, — відповів Максим.

Вадим усміхнувся.

— Якщо чесно, мені самому цікаво, що там у лісі.

У цей момент до них підійшла Діана. Вона трохи задихалася, ніби бігла.

— Я не запізнилася? — запитала вона.

Василь ледь посміхнувся.

— Ні. Саме вчасно.

Він на секунду замовк і подивився на кожного з них.

— Пам’ятайте, — тихо сказав він, — сьогодні ми йдемо не просто гуляти.

— Ми шукаємо те місце з карти, — додав Максим.

Василь кивнув.

— Так. Але будьте уважні. Учора ми бачили, що в лісі є ще хтось.

Вадим на мить перестав усміхатися.

— Думаєте, він повернеться?

— Якщо він справді шукає те саме, що й ми… — відповів Василь. — тоді так.

Кілька секунд усі мовчали.

Ліс стояв тихий і темний.

— Гаразд, — сказав Василь. — Ходімо.

Вони рушили стежкою між деревами.

Під ногами тихо тріщали гілки, а туман повільно розходився між стовбурами.

Максим ішов попереду разом із Василем. У руках він тримав стару карту.

— Ми вже майже поруч, — сказав він, уважно дивлячись на позначки.

— Звідки ти знаєш? — запитав Вадим.

Максим показав карту.

— Бачиш цей знак? Учора ми були тут.

Він провів пальцем трохи далі.

— А те місце… ось тут.

Діана подивилася в бік густих дерев.

— Там?

Максим кивнув.

Але раптом Василь підняв руку.

— Тихо.

Усі одразу зупинилися.

Десь попереду пролунав тихий звук.

Ніби хтось наступив на суху гілку.

Максим відчув, як його серце почало битися швидше.

Він обережно подивився вперед.

І на мить йому здалося, що між деревами знову промайнула чиясь темна постать.

                                  Сторінка-28