20 сторінка першої частини

Максим ще раз уважно подивився на маленьку карту. Червоний хрест був намальований біля старої дороги, яка, за його спогадами, давно не використовувалася.

“Ми підемо туди?” – запитав Вадим.

Максим подивився на Василя.

Старий чоловік кілька секунд мовчав, ніби зважував рішення.

“Сьогодні ні,” – сказав він нарешті. – “Спочатку нам потрібно підготуватися.”

Вадим зітхнув, але кивнув.

Вони акуратно склали карту, записник і речі назад у металевий ящик. Потім Максим обережно закрив кришку.

Коли хлопці піднялися сходами нагору, сонце вже стояло високо над деревами. Ліс виглядав так само спокійно, як і раніше.

Але щось у повітрі здавалося іншим.

Максим раптом зупинився.

“Зачекайте,” – тихо сказав він.

Вадим озирнувся.

“Що сталося?”

Максим уважно подивився між деревами.

Йому здалося, що за одним із стовбурів щось рухнуло.

Ледь помітно.

Ніби хтось швидко сховався.

“Там хтось є,” – прошепотів Максим.

Василь одразу став серйозним.

“Ти впевнений?”

Максим кивнув.

Кілька секунд усі мовчали.

Ліс був тихим. Занадто тихим.

Потім десь далеко почувся швидкий звук кроків, що віддалялися.

Вадим нахмурився.

“Може, це просто тварина?”

Але Василь похитав головою.

“Ні,” – сказав він тихо. – “Тварини не ховаються так.”

Максим відчув, як у грудях з’явилося дивне відчуття.

Якщо хтось дійсно був у лісі…

Значить, вони не єдині, хто знає про бліндаж.

І, можливо, хтось уже знає про карту.

Василь подивився на хлопців і сказав:

“Здається, наша таємниця вже не така таємна.”

                                Сторінка-20