18 сторінка першої частини

Максим обережно спустився сходами. Дерево під ногами тихо поскрипувало, але сходи все ще трималися міцно.

Коли він опинився внизу, його очі поступово звикли до темряви. Усередині бліндаж був невеликий, але досить просторний. Стіни були укріплені старими дерев’яними балками, а підлога вкрита шаром пилу.

За ним спустився Вадим.

“Тут холодніше,” – тихо сказав він, оглядаючись.

Василь теж спустився вниз і посвітив невеликим ліхтариком, який дістав із кишені. Світло ковзнуло по старому столу, кількох ящиках і іржавих металевих полицях.

“Схоже, тут давно нікого не було,” – сказав Максим.

Він підійшов до столу і провів рукою по поверхні, здіймаючи тонкий шар пилу.

На столі лежало кілька старих предметів. Серед них — складена пожовкла карта і маленький потертий записник.

“Дивіться,” – сказав Максим.

Вадим нахилився ближче.

Максим обережно розгорнув карту. На ній були позначені ліси, дороги і кілька дивних символів, які він раніше не бачив.

“Що це означає?” – запитав він.

Василь підійшов ближче і довго дивився на карту.

Його обличчя стало серйознішим.

“Ця карта… старіша, ніж я думав,” – тихо сказав він.

Тим часом Вадим відкрив записник. Сторінки були пожовклі, а почерк — нерівний, ніби людина писала поспіхом.

“Тут щось написано,” – сказав він.

Максим підійшов ближче. На першій сторінці було кілька рядків:

“Якщо хтось знайде це місце — знайте: у лісі є більше, ніж просто дерева. Деякі речі краще залишити прихованими.”

У бліндажі запанувала тиша.

Максим повільно підняв голову.

“Це звучить… дивно,” – сказав він.

Василь не відповів одразу. Він дивився на карту так, ніби намагався пригадати щось дуже старе.

“Можливо,” – сказав він нарешті, – “ви щойно знайшли початок історії, про яку мало хто знає.”

Максим відчув, що їхня знахідка — не просто випадковість.

І що ця таємниця тільки починає відкриватися.

                                  Сторінка-18