15 сторінка першої частини

Василь уважно подивився на Максима і Вадима, а потім склав карту.

“Теорії достатньо,” – сказав він. – “Час трохи порухатися.”

Хлопці здивовано переглянулися.

“Порухатися?” – перепитав Вадим.

Василь усміхнувся. “Йдемо до лісу. Там ви швидше зрозумієте, про що я говорив.”

Через кілька хвилин вони вже йшли вузькою стежкою, яка вела за місто. Дерева ставали густішими, а навколо було тихо, лише інколи чувся спів птахів.

Коли вони зайшли глибше в ліс, Василь зупинився.

“Перше правило,” – сказав він. – “Навчіться помічати деталі.”

Він показав на землю.

Максим нахилився і помітив сліди у вологому ґрунті.

“Це… хтось недавно тут проходив?” – припустив він.

Василь кивнув.

“Правильно. Людина. І, судячи зі слідів, ішла швидко.”

Вадим уважно оглянувся навколо.

“А навіщо нам це знати?” – запитав він.

Василь відповів спокійно:

“Бо одного дня від таких деталей може залежати ваше життя.”

Раптом десь у глибині лісу почувся гучний тріск гілок.

Максим і Вадим одночасно повернулися в той бік.

“Ви це чули?” – тихо сказав Вадим.

Василь не виглядав здивованим, але його погляд став уважнішим.

“Чув,” – відповів він.

Ще один тріск. Цього разу ближче.

Ліс, який кілька хвилин тому здавався спокійним, раптом став зовсім іншим — тихим і напруженим.

Василь підняв руку, даючи знак не рухатися.

Максим відчув, як його серце почало битися швидше.

Щось рухалося між деревами.

І воно повільно наближалося до них.

                                Сторінка-15