12 сторінка першої частини

Наступного дня Максим вирішив пройтися до старого поля за містом. Це було місце, де часто збиралися хлопці його віку: хтось грав у м’яч, хтось просто розмовляв про життя і мріяв про майбутнє.

Коли Максим підійшов ближче, він побачив знайоме обличчя — Вадим Бойко. Вадим сидів на дерев’яній огорожі, задумливо дивлячись на горизонт.

“Привіт,” – сказав Максим, підходячи ближче.

Вадим підняв голову і ледь посміхнувся. “Привіт. Чув, ти вчора знову вступився за крамаря.”

Максим трохи зніяковів. “Я просто зробив те, що вважав правильним.”

Вадим стрибнув з огорожі і підійшов ближче. Його погляд був серйозним, але доброзичливим.

“Знаєш, – сказав він, – більшість людей просто проходить повз. А ти ні. Мені це подобається.”

Максим усміхнувся. “Тоді, може, наступного разу допоможеш?”

Вадим тихо засміявся. “Домовились.”

У цей момент до них підійшла Діана. Вона подивилася на хлопців і сказала:

“Здається, я щойно стала свідком початку великої дружби.”

Максим і Вадим переглянулися і посміхнулися. Ніхто з них ще не знав, що попереду на них чекають роки випробувань, небезпек і війни.

Але саме в цю мить, на тихому полі за містом, народжувалася дружба, яка одного дня допоможе їм вижити у справжній бурі.

Максим подивився на небо, де легкий вітер гнав хмари на схід. Він ще не знав, що колись ці спокійні дні стануть лише далеким спогадом.

Та поки що вони були разом — і цього було достатньо.

                                  Сторінка-12