Наступного ранку Максим прокинувся раніше, ніж зазвичай. Сонце лише починало золотити дах його будинку, а він уже стояв біля вікна, вдивляючись у місто, що ще спав. Йому не давало спокою те відчуття, яке наростало останніми днями – немов щось важливе насувається, і він має бути готовим.
Наталія зайшла до кімнати і, помітивши серйозний вираз обличчя брата, тихо запитала: “Ти знову думаєш про ліс і пригоди?”
Максим лише кивнув: “Не тільки про ліс… Я хочу допомогти там, де це потрібно. Місто змінюється, і ми теж мусимо змінюватися.”
Після сніданку він пішов на ринок. Там він побачив, як старий крамар бореться з важким возом, а маленька дівчинка падає і губить свій кошик із фруктами. Максим миттєво кинувся допомагати: підняв кошик, допоміг крамарю пересунути воза, а дівчинці посміхнувся, підбадьорюючи.
Діана, яка йшла поряд, тихо сказала: “Тобі подобається допомагати всім підряд, чи це просто твій спосіб готуватися до того, що буде?”
Максим замислився, але не відповів одразу. Він відчував, що будь-яка дрібниця має значення. Навіть маленькі вчинки можуть стати першими кроками у підготовці до того, що чекає на нього попереду.
Тоді він зрозумів: стати сильним не лише для себе, а й для тих, хто поруч, – це перший урок, який йому доведеться засвоїти, перш ніж насуватиметься справжня буря.
Сторінка-5