Наступного дня Максим знову блукав вулицями містечка, спостерігаючи за світом, який уже не здавався таким простим і безтурботним. Йому все частіше зустрічався Михайло Ткач – хлопець із вулиці, який завжди хотів довести, що сильніший і розумніший за всіх.
“Тобі знову цікаво втручатися в чужі справи?” – голосно кинув Михайло, коли Максим допомагав меншому хлопчику підняти впавший м’яч.
Максим підняв голову, не відводячи погляду. “Я просто допомагаю. Якщо тобі це не подобається – не дивись.”
Михайло сердито зітхнув, але замість конфлікту пішов геть. Та всередині Максима щось стислося: він відчував, що суперництво з Михайлом не буде простим. Кожна дрібниця могла перерости у щось більше, навіть у той час, коли весь світ стояв на порозі змін.
Діана підійшла до Максима ззаду, тихо поклала руку на плече. “Не дозволяй йому зіпсувати тобі настрій. Ти сильніший, ніж він думає”, – сказала вона.
Максим посміхнувся, відчуваючи теплоту її підтримки. Він зрозумів, що не лише фізична сила, а й моральна стійкість стане його найсильнішою зброєю. І поки світ змінювався, а буря насувалася, він вже починав навчатися виживати і відстоювати себе – разом із Діаною поруч.
Сторінка-4