Розділ 11: Перша Спільна Справа

Максим одразу зателефонував Віктору і дав чіткі інструкції щодо "гранту". Він організував усе з бездоганною точністю, притаманною його бізнес-світу.

— Допомога має прийти швидко, Вікторе. І жодної можливості простежити донора, — суворо попередив він.

Поки справи його матері вирішувалися, Аліна стала більш відкритою. Вона почала ділитися з Максимом не лише професійними, а й життєвими дрібницями.

— Мені завжди подобалося це місто, — сказала вона одного дня, дивлячись у засніжене вікно. — Тут усе повільно. Тут люди знають одне одного.

— Я звик до анонімності великого міста, — відповів Максим, сортуючи фрагмент. — Коли ти там, ти можеш бути ким завгодно.

— А тут ви хто? — запитала вона, не відводячи погляду.

Максим замислився.

— Тут... тут я просто чоловік, який розбив вазу. І який намагається її зібрати. І намагається зібрати себе.

Це була велика особиста відвертість. Аліна відчула, що він теж показує їй свій "уламок".

— Усі ми складаємося з уламків, Максиме, — вона посміхнулася. — Головне — знайти той єдиний, що стане містком.

Наступного дня Аліна мала їхати до матері в село.

— Я поїду з вами, — сказав Максим, коли вона збиралася.

— Навіщо? Це моя родинна справа.

— Я можу відвезти вас. Це швидше і комфортніше, ніж автобус, — він не тиснув, просто пропонував практичність. — Ви маєте заощадити сили для роботи.

Вона вагалася. Це означало провести з ним цілу годину в невеликому просторі машини.

— Добре, — врешті-решт погодилася вона. — Але жодної розмови про бізнес.

Їхня поїздка була тихою. Вони говорили про погоду, про музику, що грала по радіо, про красу засніжених полів. Уперше їхня розмова була легкою і безтурботною.

Коли вони під'їхали до будинку матері, Аліна обернулася до Максима.

— Дякую. Ви дуже змінили мій тиждень.

— Ви змінили моє життя, Аліно, — відповів він щиро. — А тепер йдіть. Я чекатиму.

Максим сидів у машині і дивився, як Аліна обіймає матір. Він відчував себе частиною їхнього тихого, теплого світу, хоча й був лише спостерігачем.

Коли Аліна повернулася, вона була осяяна.

— Мама почувається краще. Лікар каже, що все йде за планом, — вона просияла.

— Я радий, — сказав Максим, дивлячись на її обличчя, яке вперше сяяло не від гніву, а від щастя. Він зрозумів, що це і є його справжня нагорода.