Розділ 5: Таємний Ремонт

Наступного дня Максим не з’явився в майстерні до обіду. Аліна була збита з пантелику, але не питала. Її дратувало його мовчання, але ще більше дратувала його відсутність.

Коли він нарешті прийшов, його вигляд був неприродно бадьорим.

— Де ви були? — спитала Аліна.

— У мене були справи. Не пов'язані з вазою, — відповів він, ухиляючись.

— Ваші справи не повинні відволікати вас від вашої, — вона зробила акцент, — вимушеної роботи.

— Я тут, Аліно, — він сів на свій стілець і почав сортувати уламки, чого раніше не робив.

Аліна була вражена. Його великі пальці незграбно вовтузилися з крихітними фрагментами.

— Що це ви робите?

— Сортую. За товщиною і кольором. Ви ж це наказали, — він говорив спокійно, але у його очах світився якийсь внутрішній вогонь.

— Але...

— Якщо я тут, я маю бути корисним. Або ви продовжуєте вважати мене руйнівником? — він підняв на неї погляд.

Аліна промовчала. Її захист був порушений.

Тим часом, на вулиці, за музеєм, відбувалася активна робота. Бригада будівельників, найнята Максимом, тихо, без зайвого шуму розвантажувала матеріали для ремонту даху. Він сплатив їм подвійну ставку, щоб вони працювали швидко і непомітно.

Ближче до вечора, Аліна вийшла у двір, щоб замкнути вхідні двері. Вона почула легкий стукіт на даху, але списала це на вітер чи стару черепицю.

Коли вона повернулася до майстерні, Максим вже збирався йти. Він одягав своє дороге пальто.

— Я зробив свою норму, — сказав він, вказуючи на дві маленькі, акуратно заповнені коробочки з відсортованими уламками. — Завтра прийду вчасно.

— Добре, — Аліна була настільки здивована його новим підходом, що ледь вичавила слово.

Максим кивнув і пішов. Вона залишилася сама. Її думки кружляли навколо тих уламків, які він сортував, і того факту, що він вперше не сперечався.

Через годину, коли вона збиралася йти додому, пан Сергій зайшов у майстерню.

— Аліно, хочу тобі сказати, — він не міг стримати посмішку, — наш дах! Нарешті його ремонтують. Уявляєш, якісь добрі люди, анонімно, надіслали матеріали і будівельників. Прямо диво!

Аліна відчула, як її серце пропустило удар. Ремонт даху. Саме те, про що вона мріяла.

— Хто це? — вона озирнулася на стілець, де щойно сидів Максим.

— Та хто його знає, — махнув рукою лісник. — Кажуть, "інвестор" з великого міста.

Аліна прикусила губу. Вона знала, хто це. Це був не "інвестор". Це був чоловік, який розбив її вазу, а потім, дізнавшись про її біль, вирішив полагодити те, що було йому по силах. Не словами і не грошима, а таємним вчинком.

Він купив собі не мовчання. Він купив собі право на її повагу.