Розділ 3: Незграбна Допомога

Минув тиждень. Присутність Максима в музеї перетворилася на тяжке випробування для обох. Він був змушений залишатися, а вона була змушена терпіти його мовчазну, але потужну присутність.

— Ви могли б використовувати 3D-сканер, — сказав Максим, тримаючи чашку з чаєм. — Це визначить місце кожного фрагмента за лічені години.

— І втратити сенс? — відповіла Аліна, не піднімаючи голови. — Це ваза, пане Максим, а не мікросхема. Реставрація — це спілкування з майстром, який робив її століття тому.

— Ви живете в кам’яному віці.

— Я живу в світі, де цінують ручну роботу, а не миттєвий результат.

Він вирішив змінити тактику і запропонував допомогу.

— Добре. Я хочу бути корисним. Якщо я не можу сортувати і не можу допомогти з процесом, то, можливо, я можу... прибрати? Я не люблю безлад.

Аліна вперше подивилася на нього з чистим подивом.

— Ви? Прибрати?

— Так. Принаймні, я можу змести сміття і витерти пил.

Вона знизала плечима.

— Як хочете. Віник і совок — біля дверей. Тільки не чіпайте нічого на моєму робочому столі.

Максим, власник корпорації, узяв віника. Його елегантний костюм виглядав комічно. Він почав мести.

Через п’ять хвилин пролунав глухий звук.

— Ой, — прозвучало з кутка.

Аліна миттєво підскочила, її обличчя зблідло.

— Що ви зробили?

Максим ненавмисно зачепив віником низку старих каталогів біля шафи, і вони посипалися. Гірше того, він зачепив велику, стару валізу на верхній полиці.

Валіза впала, і з неї висипалося те, що Аліна зберігала найретельніше: пачки старих, вицвілих листів, перев’язаних стрічками, та десяток фотографій. Вони розлетілися по кімнаті.

— Я... я не хотів. Я просто прибирав, — Максим був щиро засмучений.

Аліна швидко опустилася на коліна, тремтячими руками збираючи папери. Її зосередженість зникла, поступившись місцем чистому, нестерпному болю.

— Не дивіться, — тихо наказала вона, її голос був ледь чутним.

Максим побачив одну фотографію: молода Аліна, що сміється, поруч із військовим у формі. Його рука була на її плечі.

— Це...

— Не ваше діло, — її голос був на межі зриву. — Просто зберіть це. Будь ласка. І ніколи, ніколи більше не чіпайте мої речі.

Він почав допомагати їй. Їхні руки випадково торкнулися над розкиданими паперами. Це був перший справжній, незахищений контакт між ними. Аліна миттєво відсмикнула руку, але він відчув її біль.

У цей момент Максим перестав бачити в ній лише уперту реставраторку. Він побачив жінку з глибокою, прихованою раною.