Розділ 1: Зіткнення Світів

Сніг падав на Вишневе, огорнувши містечко білим мовчанням. Аліна, реставраторка, працювала у своїй майстерні. Її світ був світом тихої краси, запаху лаку та вікових таємниць.

Раптом, цю тишу розірвав різкий, нестерпний звук — дзвінкий, високий крик розбитого скла, що покотилося по мармуровій підлозі.

Аліна кинула пензлик і побігла у виставковий зал.

Посеред залу стояв Максим. Його постать, загорнута у дорогий, ідеально пошитий костюм, була втіленням іншого, швидкого і безжального світу. На підлозі, біля його ніг, лежали сотні уламків Каледонської вази.

 — Що ви тут робите? — Аліна підійшла ближче, її тихий голос був сповнений холодної, загрозливої напруги.

Максим, звиклий до того, що він диктує умови, швидко зібрався.

— Це нещасний випадок, — він говорив швидко, діловито. — Дріт живлення на підлозі. Це недогляд адміністрації, а не моя провина.

— Недогляд? — Аліна підняла один крихітний уламок. — Це ручна робота сімнадцятого століття. Вона пережила століття, щоб бути знищеною вами через вашу поспішність.

— Я розумію, — він дістав гаманець. — Я готовий покрити всі збитки. Я можу виплатити музею вартість. Будь-яку.

— Ні. Ви не розумієте, — вона відштовхнула його руку поглядом, не торкаючись. — Це не можна покрити. Це — частина нашої історії.

— Я можу компенсувати втрату, міс...

— Аліна. І я не погоджуся на компенсацію, — вона зробила крок до нього, і він відчув її рішучість. — У вас є лише два варіанти. Я подам позов про знищення культурної цінності. Ваша компанія потрапить у скандал, що коштуватиме вам репутації.

— Або? — запитав він, стискаючи щелепи.

— Або ви залишаєтеся тут, — вона говорила повільно, наче викарбовуючи слова. — Ви оплачуєте всі мої витрати, мої інструменти, мій час, поки я її збираю. І ви будете тут щодня. Ви маєте бачити, як це відбувається. Це буде ваша ціна за недбалість.

Максим відчув, як у ньому зростає лють. Його шантажує провінційна реставраторка.

— Ви жартуєте. Я не можу на місяці застрягти у Вишневому, — його тон став крижаним.

— Тоді я з нетерпінням чекаю нашого першого судового засідання, — вона поклала уламок на стіл. — Ви зрозумієте, що таке справжні втрати.

— Добре, Аліно. Ви виграли. Я залишаюся, — він погодився, хоча це коштувало йому величезних зусиль. — Покажіть мені, як це важко.

— Я покажу, — вона відповіла без тіні задоволення, лише з професійною суворістю. — І це буде найдовший півроку у вашому житті.