11.

Олександр дає мені спокій тієї миті, коли на ринг виходить перший боєць. Це високий накачаний блондин, практично весь вкритий татуюваннями. Зал голосно аплодує і підтримує його, а я сиджу, наче на голках, і чекаю, коли ж на ринг вийде другий боєць. 

Важко зібрати себе докупи після того, що зробив Власов. Мені важко поруч з ним, адже в один момент цей чоловік холодний як лід, а в інший - наближається… і земля тікає з-під ніг. 

Виринаю з тяжких роздумів у той момент, коли зал вдруге розривається оплесками та вигуками. Цього разу вони значно голосніші, отже, в перемогу Власова вірять більше. 

Я бачу його тієї миті, коли боксер піднімається на сцену. Одразу відмічаю, що Артем дуже сильно схожий на свого брата. Звісно, він нижчий і не такий широкий в плечах, як Олександр, але добре видно, наскільки підтягнуте у нього тіло. 

Краєм ока поглядаю на Власова-старшого, щоб зрозуміти, які відчуття викликає у нього поява брата. Але Олександр здається абсолютно спокійним, і це дивує. А от Артема спокійним назвати важко. Коли його погляд зупиняється на братові, він сильно хмуриться, наче не радий цій зустрічі. 

Артему доводиться відволіктися на довговолосого, котрий оголошує перший раунд. Я не можу зрозуміти, чому так сильно хвилююся. Ненавиджу будь-які прояви агресії, як і кров. 

Гонг змушує мене підстрибнути на місці, а тоді витерти спітнілі долоні об джинси. Поки натовп задоволено щось кричить, я практично не дихаю. Мушу визнати, що Артем чудово тримається і дає доброї прочуханки супротивнику. 

Перші три раунди пролітають надто швидко. На щастя, поки що крові не видно і мені хочеться вірити, що так буде і далі. Шкода лише, що мої сподівання дуже швидко розвіюються. Якоїсь миті супротивник Артема б'є опонента кулаком, і хлопець не встигає відхилитися. Отримує по обличчі - і вже за мить з розсіченої брови цівкою тече кров. Голосно ковтаю слину, намагаючись прогнати нудоту. Артем тим часом відходить і крутить головою в різні боки. Він хмуриться і витирає кров кулаком. 

Якщо ще мить тому я сподівалася, що це найгірше, що може бути, то сильно помилялася. Все найгірше розпочалося через секунду, коли Артем наче оскаженів. Він накинувся на противника і почав лупцювати його так, наче хотів вибити весь дух. Сильні та точні удари привели до того, що боєць на прізвисько “Метеор” просто впав на підлогу без свідомості. Кров вкривала практично все його обличчя, а я відчувала, як спиною котиться холодний піт. Жахливе видовище, яке я більше ніколи в житті не хочу згадувати. 

Артем тим часом зупиняється над суперником і розглядає його переможним поглядом. Він посміхається, задоволений виконаною роботою, а я відчуваю, що ще мить - і виверну вечерю просто собі під ноги. 

Зараз мені важко віднайти зв'язок з реальністю, тому підводжуся на ноги, не запитуючи дозволу у Власова. Хочу лише одного - негайно вийти на свіже повітря. Ну а потім вже подумаю, як бути далі. 

- Куди ти? - Олександр переводить на мене похмурий погляд і дає знак охороні не пропускати мене. Ті перекривають шлях - і стає тільки гірше. 

- Мені погано, - бурчу і сподіваюся, що Власов має хоча б краплину чогось людяного.  

- Олеже, йди з нею, - кидає холодно охоронцеві, і той відкриває для мене шлях. 

Швидко обходжу його і прямую до виходу. Добре, що хоча б дорогу запам'ятала. Коли ми опиняємося на вулиці, холодний порив вітру б'є в обличчя і миттєво приводить до тями. 

- Дарма ти приїхала сюди, - несподівано заявляє Олег.

- Що? - до цього моменту я жодного разу не чула його голосу. 

- Ти чудово розумієш, про що я, - продовжує охоронець грубим голосом. - Ти начебто хороша дівчина, Ладо. Тримайся якомога далі від Власова. Він допоміг тобі, але не варто забувати, що все у цьому житті має свою ціну. Якщо не хочеш платити - просто тримайся на відстані. Чим ближче ти до Алекса, тим більша його зацікавленість тобою. 

- Я не розумію… - зараз мені дійсно важко зрозуміти, що має на увазі Олег. Допомогти мені хоче? Але навіщо йому це? 

- Власов - не принц з казок, дівчинко, - охоронець робить крок назустріч, а я відступаю. Він лякає мене не менше самого Алекса, і я не знаю, чого варто від нього чекати. - Відкинь ці рожеві мрії. У тебе ще є шанс відступити. Потім такої можливості не буде. 

Олег замовкає, коли на вулицю виходить Власов у компанії охоронців. Він розглядає мене похмурим поглядом і заявляє охороні:

- Поїхали!

Сідаємо у салон, і цього разу тиша мене не гнітить. Слова Олега крутяться в голові, а вся ця ситуація, свідком якої я стала, також не відпускає. На серці важко настільки, що вдихнути не можу. Хочу якнайшвидше опинитися якомога далі від цього чоловіка та обміркувати все. 

- Тобі краще? - Власов питає так несподівано, що у мене від переляку подих перехоплює. Повертаюсь до нього обличчям і намагаюся зрозуміти, краще мені чи ні. 

- Не впевнена, - кажу правду. - Я не розумію, що все це означає. 

- Тобі й не треба цього розуміти, Ладо, - Алекс різко подається вперед і торкається пальцями пасма мого волосся. - Мій світ кардинально відрізняється від твого.

- Це я і так знаю, - тихо відповідаю. Під його прямим поглядом почуваюся мишкою перед удавом. Цей чоловік лякає мене своєю силою і харизматичністю. Але зараз я відчуваю не лише страх. Мене тягне до нього і я не розумію чому так. Власов отримує задоволення, спостерігаючи за тим, як б'ють його брата. Він жорстокий та цинічний. А я… хороша дівчина, яка не готова поринути у все це з головою.