Дивний день

 Я сиділа на ліжку в легкому шоці. Тімка, він же Тимофій, наважився Надійці зробити пропозицію! Ну, а зараз в них все в глухому куті. Мелодрами..

Дівчата пішли по своїх кімнатах, а я відпочивала. З голови все ж  не вилітала розмова з отими "порадами". Цікаво, а Зоя дійсно повірила нам зі Сашою чи Іра їй усе пояснила? Принаймні, такого побачення у мене за життя не було. Цікаво, як там зараз Саша?

Я вийшла на балкон, але мого сусіда там не було. Та я мала з ним поговорити. 

- Саша! Саша!- Почала вигукувати я. А якщо його немає в кімнаті? Хоча, куди він зникне? Я почала знову гукати і через декілька таких "овацій" він вийшов на балкон.

- Хей, сусідка, що сталось? Засумувала за мною?

Еге ж, за ним засумуєш! 

- Розмріявся! Тут одна особа почала мені життєві поради роздавати, що мені такого зробити, аби вона відчепилась від мене?- А взагалі, навіщо я з ним раджусь?

- Хмм...- Саша закотивши очі, на мить помовчав, прийнявши вид мудрого, замисленого філософа. Виглядав він при цьому кумедно. Теж мені, розумник!

- Я б далеко послав.- Нарешті відповів. Достойна відповідь..

- Ха, та я теж би. Але якщо ця людина може образитись?- Я підперлась об перила, спостерігаючи за Сашком.

- Якщо ти про Іру, то я б заткнувся і вислухав її. Бо чув від однієї постраждалої особи, ім'я якої заборонено проголошувати, що в Ірки важка рука.

Я, усміхнулась від його відповіді, бо знаю, що про Іру все це - факти. Стоп, на мить розгубившись, до мене прилетіли страшні здогадки:

- Ти чув нашу з Ірою розмову крізь відчинені двері мого балкону?

- Ну як чув?- Покрутив носом Саша.- Я дочув до того моменту, як ота "База даних " зізналась про шпигунство цієї... Зої. А тоді у мене задзвенів телефон і шкода, що я не почув твоєї реакції.

"Добре, що не почув"- подумала я. І він не чув отого плану, і нічого не чув про Надю. Боженька, дякую! Проте, перед тим, як заводити з кимось розмову, потрібно постійно перевіряти, чи чує хтось, бо наступного разу може бути гірше.

- А "База даних"- це... ти про Іру? Хах, оце влучно.  

- Ну так. Вона іще та...- хотів висловитися про Іру Сашко, та все ж перевів розмову.- загалом, трохи не вийшло у нас перше побачення. Надіюсь, тобі хоч троянди сподобались?

- Вони чарівні.- Мовила я, опустивши погляд.

- Чекай мене тут.- за мить вигукнув Саша і пішов у свою кімнату. Просто зник. Я, чесно кажути розгубилась, та куди він втік? Десь через хвилину він прибіг на балкон, тримаючи у руці ромашку.

- Отже, як би оце мені до тебе?.. О, ану трішки відійди.

- Що ти будеш робити?- Перелякалась я.

- Зараз побачиш.- Бовкнув він, піднявшись на перила. Я зробила різкий крок назад, розуміючи, що зараз може бути "політ", і не помилилась: Саша перестрибнув на мій балкон, майже вдало приземлившись, все ж наші балкони дуже близько знаходяться. Як же я перелякалась!

- Ось і спробував.- Весело відповів мені.

- Ти перестрибнув. Реально перестрибнув! - Я рознервувалась і поглянувши на нього високим тоном вигукнула - Та ти зглузду з'їхав! Ти ж міг впасти або зачепитись.

-Ти так переживаєш за мене?- з нотками докору і глузування мовив він, присоромивши мене. Мої щоки стали гарячими і я швидко опустила погляд. Він віддав мені квітку (на мить мені стало цікаво, де він її узяв. Чи це, випадково не квітка з букету, що Іра поставила у вітальні для свіжості? От Сашко хитрун!) і попередивши, що у нього для мене є сюрприз, назад з легкістю перестрибнув на свою територію. 

Однак, ні ввечері, ні на наступний день сюрпризу не було. Ми усі поснідали і пів дня провели на пляжі. Тімка прихопив свого м'яча, тож хлопці грали волейбол, а ми з дівчатами досхочу покупавшись, робили селфі та фотографували хлопців. В мене є декілька фоточок Сашкової скромної персони у нескромному вигляді. Саша часто скоса поглядав на мій рожевий купальник, від чого моє тіло вкривалося сиротами. Та і я не обдаровувала його фігуру своїми поглядами(і камерою, фото вийшли непогані, добре, що він про них не знає).

 Найцікавіше було на початку, тоді, коли ми тільки приїхали і ми з дівчатами почали знімати верхній одяг. Пляж залунав свистом хлопців, і коли вони теж зняли футболки і шорти, усі охоче почали мене повчати мистецтву плавання, так як я єдина з нашої банди не вміла плавати. 

Та я почала кричати, адже ці вчителі почали мене нервувати своїм учінням. От хто з них мене навчить плавати? Найхоробрішим виявився Макс, що не втерпів і взявши мене на руки поніс у воду і через кілька метрів зі всіх сил кинув у воду! Добре, що Іра не ревнива, бо було б мені мало місця в тій воді. Я завелась шаленим криком і проклинаючи його почала пробиратись ближче до пляжу, на безпечну для мене глибину. Тим часом усі вибухали реготом.

- Хочеш нормально поплавати? - Запропонував Саша.

- Всенсі? Ти про що?

- Покупаємось разом.

Саша взяв мене за талію і, скомандувавши мені охопити його за шию, повів до води. Занурившись, я міцніше притиснулась до нього, що він запримітив. 

- Не хвилюйся, я тебе не втоплю.- Усміхнувся.

Оце він вміє заспокоювати! Чомусь після цих слів мені сильніше захотілось на берег. А ми тим часом плавали в обіймах, точніше, це було схоже на те, як купають дитину, та мені було і зручно, і ніяково. Я всім тілом відчувала Сашка і його подих на своїй шиї. Ну щось таке тоді панувало між нами, шум води приглушував наше мовчання та думки... хоча я дивуюсь, як в такій атмосфері можна про щось думати..

***

Усі вечеряли у вітальні.

- Який на завтра план?- Запитав Тімка.

- Окрім того, як виконати головні пункти...- Іра злегка кивнула, це був ніби якийсь натяк для всіх, якого я не зрозуміла.- потрібно купити нормального торта, а не як пропонував Макс - торт зі стриптизером. І також на вечір планується вечірка в клубі.

- А ви це про що зараз?- Запитала я. В цей момент на мене покотилися незрозумілі погляди.

- В сенсі?- Мовила розгублена Надя.- Ти, що, знову забула? Юлю, ну як так? Я тебе колись вб'ю, з цим потрібно щось робити, що ти за людина така?!