План і провал

- Можливо, кудись сходимо пообідаємо? - Запропонувала Зоя, коли ми гуляли.

- Не відмовимось. - Відповів Саша. Я смикнула його за руку та він лиш кинув на мене короткий погляд. Навіщо він погодився на обід? Ми ж мали інакше час проводити. Зголоднів чи просто навмисне так робить?

- Я знаю один рестораньчик, ходімо за мною.- Зоя Тарнавська(таке її прізвище) рушила в перед, я прошепотіла Сашкові: "Саша, ти що робиш? Нащо ти погодився?"- обурилась я. "Так а що? Ти не хочеш пограти?"- О, то він грає? Я хочу позбутися тієї "подруги", а він їй підіграє? Ну нічого, я йому ще пригадаю!

Ми пішли за Зоєю та вже через декілька хвилин сиділи за столиком японської кухні і вдивлялись у меню. Тарнавська на мить єхидно поглянула на мене - от знає, що я не люблю, ні, терпіти не можу японську кухню, і хоче мене вивести з нервів. Та я вже не стала ніяк заперечувати - най Зоя потішиться. Їжу мені замовив Саша, адже я поняття не мала, що з отого всього вибрати щось нормальне. Якби запитали, що мені найбільш сподобалось, то я б зупинила вибір на трьох кусочках кліба, що спокійно лежали в корзинці. Весь день іде на перекосяк.

- А скільки ви вже часу разом?- Почала сипати питаннями Зоя. 

- Пів року.- Мовила я.

- Цікаво, як ви познайомились?

- Це довга історія...- Відповів Саша, поглянувши на мене. Я зрозуміла, що це час для його фантазії і з превеликою цікавістю почала слухати його байку.- Це сталося у фотостудії, Юля робила мені фото на замовлення. "Зачепила" вона мене своєю професійністю і строгістю. Я вирішив запам'ятатись їй за допомогою свого тіла.- Оу, отже йому сподобалась моя професія, якщо Сашко саме так відповів. Цікааво... Чи це не натяк про випадок на пляжі, коли ми фотографувались разом, тоді, до речі, Сашко був без футболки. Можливо, він тоді це навмисне зробив? Чому з кожною миттю, проведеною з цим хлопцем, я хочу в нього щось кинути, аби не мучив мене?!

- Я змушена була фотографувати його напівголим.- Доповнила я Сашову історію, все ж узявши деталь з випадку біля моря. Саша подивився на мене і усміхнувся, зрозумівши, що я натякаю саме на той вечір.

- Так, і це спрацювало.- Підтвердив він.

- І Саша взяв у мене номер телефону. Ми з ним зустрілись у клубі і далі...

- А далі заборонена інформація.- Перебив мене Саша, підморгнувши Зої. Вона відобразила усмішку, тоді я вирішила запитати:

- А у тебе ще немає принца на білому коні?- Навмисне поцікавилась, аби не лише вона не давала нам спокою.

- Та я до стосунків не поспішаю...- Розгублено відповіла Тарнавська.- Попереднього кавалера я кинула і зараз насолоджуюсь холостяцьким життям.- Упевненіше закінчила брюнетка.

- Ось як ви жорстоко чините з нами, хлопцями,- Дорікнув Саша,- а ми вам квіти тягаємо, та подарунки.- Кивнувши на мене він прихопив букет троянд, що лежали на кріслі.

- Я обов'язково поставлю їх у вазу.- Відповіла я і поцілувала його в щоку, поклавши квіти на місце.

- Можна тебе на хвилинку?- Запитав Саша у мене. Ми відійшли вбік подалі столу і він прошепотів:

- Хей, бейбі, гра грою, але ж ти розумій, що я не залізний і можу не стриматись від такої відвертості, якщо ти розумієш, про що я.- Він підморгнув мені, зменшивши відстань між нами.

- Ну вибач, КОТИКУ, ти міг і не погоджуватись на це. І не варто було мене так обіймати - я також не з каменю. Ти ж міг і не погоджуватись, то чому терпиш? Подобається, ко-ха-ний?! - відповіла йому тим же доріканням, натягнувши легку усмішку маленької перемоги.

- Чортяка, мені починає це подобатись. "Коханий"- до такого я й звикнути можу.- Усміхнувся Саша, ніби здавшись. У мене почали палати щоки і я відвела погляд. Так, мені також було дуже приємно від цього.

- Я гадаю, що це краще, аніж якісь "масік" або "зайчик". Мене нудить від такого. Але "бейбі" мені подобається. До речі, ти легенду про наше знайомство по ходу гри придумав? Фантазер.- викрила я свою думку.

- Але ж Зоя повірила. До речі пора повертатись.- Нагадав Саша.

Ми сіли за стіл і продовжили розмову. Лише через годину ця вакханалія закінчилась і Зоя попленталась деінде, ми зі Сашою полегшено видихнули, все ще сидівши за столиком, не поспішаючи йти з кафе.

- Тобі її не шкода?- Запитав Сашко.

- Кого? Тарнавську? Заслужила.- Відмовила я.- Ти вибач мене за цей цирк. Нарешті все позаду. Дякую, що так добре підіграв, з тебе вийшов би хороший актор, дякую, що нічого зайвого не бовкнув, хоча ти можеш.- Я важко видихнула.- І... дякую за троянди.

- Подобаються? Можливо продовжимо наше побачення?- Запропонував Сашко, в принципі, я була не проти та...

- Ти знаєш...- я знову видихнула,- Давай краще поїдемо додому, нормально пообідаємо і відпочинемо.

- Не можу не погодитись. 

Ми зібрались і поїхали додому, викликавши таксі. Дорогою ми мовчали, кожен думав про щось своє. Я тихо насолоджувалась красою та ароматом троянд. Зайшовши в дім кожен пішов в різну сторону, наче нічого не відбулось; доки Саша був на кухні, я одразу пішла в спальню. Хотіла кинутись на лішко і задрімати обличчям в пелюстках, в голові була каша з різних думок. Найголовнішим було швидко пробратись у кімнату аби мене ніхто не помітив із цим красивим букетом. Але не судилось, в коридорі мене перестріла Іра і вигукнула:

- Овва, який шик! Ану ходи сюди, поговоримо!- Вона завела мене в мою кімнату і посадила на ліжко, вихопивши з рук квіти і зануривши обличчя в пелюстки, взагалі то, я так хотіла зробити.

- Це тобі Саша подарував?- Подивилась вона на мене, насолоджуючись ароматом.

- Чому ти так вважаєш?- я зробила вид, що не зрозуміла.

- А куди ви разом їздили? На побачення?- Хитро поглянула, насипаючи питаннями. Чує моє серце, зараз щось відбудеться. От чому Іринка така спостережлива?

- Та ми у місті були, по справах. Звідки у тебе такі нісенітниці?- Я опустила погляд аби не випалити себе.

- Угу, побалакай мені тут! А від кого ці квіти можуть бути? Я бачила, як ви в клубі прижимались, а потім зникли. І ще мені Надя розповіла, що Саша розпитував про тебе, а потім пішов на пляж, складати тобі компанію. Як ти це поясниш? Щось ви забагато часу разом, чи не так, для двох днів?- Упс, Х'юстон, нас викрили. Стоп, Саша все ж навмисне прийшов на пляж до мене, знаючи, що я на самоті?! Я йому сподобалась?