Розділ 2. Море і вечірка

Я декілька хвилин лежала на ліжку із закритими очима, коли у двері постукали.

- Можна зайти?- Визирнула наша білявка Надія.

- Звісно, Надю. Щось придумали?

Надійка зайшла в кімнату, сіла біля мене на ліжку.

- Ми хочемо сьогодні піти на пляж покупатись, ти з нами?

- Мабуть ні,- відказала я;- та й плавати я не вмію. Піду на пляж перед заходом сонця. Мені потрібні фото.

- Так, ну звісно. Удачі на фотосесії!- Надя усміхнулась і вийшла. А вона сьогодні якась дивна, розгублена. З нею щось не так, можливо, дещо сталося? Потрібно буде потім запитати, хоча б чимось я, можливо, допоможу.

Я ввімкнула телефон, переглянула повідомлення - знову є замовлення, потрібні фото на фоні моря або озера. Оце вчасно! 

Знову почувся стук у двері і від них виглянула голова Саші.

- Привіт.- Пікапер на зв'язку. Він зайшов у кімнату. Лише в джинсах. Чорт, та він мене з розуму зведе! У нього непоганий торс, він слідкує за собою, очевидно, спортивний хлопець. От чого він приперся у такому вигляді? Познущатися хоче, відімстити за випадок у коридорі? Я ледь не почала молитися, щоб мої щоки знову не запалали. Потрібно заспокоїтися, адже окрім його запаху, зелених очей, усмішки і торсу більш мене нічого не приваблює. Всього то навсього, чорти б його взяли!

-Ти цей, вибач...-Невдало розпочав він. Боїться мене?

-Чому ти напівголий?- з іронією запитала я, намагаючись не усміхатись і не дивитись куди не треба. З одного боку все виглядає абсурдно, а з іншого весело.

- А цей...- він знову розгубився.- я хотів запитати: ти не їдеш з нами до моря?

- Хочеш побачити мене в купальнику?-Знов дорікнула питанням на питання. Ох, то я ще непогано тримаю планку серйозності, хоч не регочу.

-Ти проходила курси читання думок?- усміхнувся Саша на таке моє питання.

- Тримайся подалі, раптом вловлю хвилю твоїх розпусних фантазій?- Хто знає, що в цього Ромео твориться в голові. Ой, не усміхатись не так вже й легко, виявляється, особливо, коли помічаєш, як на такі слова в хлопця спалахнули очі, через що я зависла.

Він зрозумів, що більш від мене нічого не дочекається, без жодних слів розвернувся і вийшов з кімнати. Думав, поведусь на його зовнішність? І не таких бачила в житті, кажу вам, як затятий мандрівник! І я не хочу собі зізнаватись, що новий друг мені сподобався, принаймні через те, що підходить до тих хлопців, які в моєму смаку. А Саша вміє ж тримати інтригу, бісова душа... Можливо, його Іра найняла, аби він закохав мене в себе? Різне ж бувало, я вже маю імунітет від вибриків подруги. Але за таке скручу голову!

Пішла я на пляж, коли вже всі звідти повернулись. Так, не просила, щоб підвезли, вирішила прогулятись, та й не так уже й далеко було. Я тихо вийшла з кімнати і пішла. Ніхто мене не бачив.

Море... Частинка пляжу була охоплена скелями і ця ділянка відділялась від всього іншого. Тут немає туристів, набридливих продавців. Хоча щоб знайти цей прихований куточок, потрібно було обійти хащі, проте це того варте...

Замість піску пляж був встелений невеликими камінцями, ну дуже схожими на декоративні. Я сіла, прихопила їх декілька штук і заховала в кишеню. Будуть на пам'ять про цю затишну місцину. З моря віяв прохолодний вітерець, хоча було доволі тепло.

Я декілька хвилин сиділа, милуючись шумом хвиль. Хоча було страшно, та я зняла взуття і спробувала трохи намочити ноги у воді. Здалося, що хвилі зі мною дразняться: то обхоплюють мої ноги і пестять їх, то втікають від мене. А водичка була тепленька. Проте далі я йти не насмілилась - у мене й так було радості цілий вагон. 

А буде ще більше, якщо в мене будуть вдалі фото. Я схопила свій улюблений прилад для зйомок і почала налаштовувати фокус. Камера була мені за рідну дитину, вона своїми зображеннями могла передати будь-які емоції фотографа. Це ще й було моєю роботою. А подорожі стали натхненням та новими локаціями для знімків. Я весь час гонюсь за ідеалом фото, це так же, як художник намагається створити шедевр. Я шукаю ідеальну локацію, налаштовую всі фарби, найбільше люблю фотографувати природу і небо. воно в будь-яку пору року може вималювати різноманітні відтінки на горизонті. Схід чи захід сонця є найгарнішими. Саме зараз сонце вже почало заходити за небокрай, тож я почала клацати по всій місцевості як тільки можливо. Сонечко опускалось все нижче, чим допомагало мені створювати на фото яскраві відтінки. Райська місцина, не дивно, що тут давним-давно шастала Іра і змогла знайти цю сховану ділянку. Рай для відпочинку і нікого стороннього, навіть сусідів..

Та неподалік почувся тихий шурхіт каміння і чиїсь кроки. Я, перелякавшись, провела поглядом всі сторони, шукаючи, звідки доноситься невідомий звук. 

Чорт, Саша! От знайдибіда, налякав мене!

- То ти все ж тут, бейбі!- Весело вигукнув він.

- "Бейбі" ?- невдоволено буркнула я бо все ще була налякана, хоча це слово мене зачепило. Такий момент зіпсував.- Ти як знайшов мене?

- Надя розповіла, тож я знову вирішив порушити твій спокій.- Він підійшов і став біля мене.

Ну поки що він порушує мій спокій тим, що досі не одягнув футболки і світив своїми... принадами.

- А що з Надею?- Вирішила запитати я.

- В сенсі?- Здивувався Саша.

- Вона себе дивно поводить.

- Сьогодні Тімка також якийсь дивний. Можливо посварились. Я тому сьогодні їхав з вами, щоб лишити їх наодинці.- Пояснив.

- Оу, зрозуміло.- Відповіла я. Тепер хоча б щось зрозуміло.

-А Іра і Макс відпочивають. Доречі, хотів запитати: що у тебе з Максом?- Запитав Саша і пильно глянув в мої очі. Такого запитання я не очікувала, тож перепитала. Ще не вистачало отримати відданого слухача моїх життєвих мелодрам.- Я з Максом спілкуюсь давно, і він мені розповідав про тебе бага-а-ато чого.- дивним тоном "доповів" мені.

- Ну так, ми друзі ще з дитинства.- Невдало відкинула я його слова. Яка йому різниця щодо моїх стосунків з Максом?!