Розділ 1. На відпочинок

О шостій годині ранку я вже чекала на приїзд друзів. Трішки сонна, проте готова до поїздки. Мій організм давно звик до того, що я прокидаюсь у різний час. 

- Ти як завжди чекаєш нас! - Вигукнула Іра з машини, коли я нарешті змогла їх дочекатись, вона вийшла з авто та міцно обійняла мене.

- Хіба ти її не знаєш? - запитав Макс, кивнувши мені, таким чином привітавшись. Цієї поїздки він наш водій.

- То ви вже всі тут?- Оглянувшись, запитала я і побачила як з авто виходить хлопець, високий, непоганої статури проте з мішками під очима. Не звик, вочевидь, прокидатися в таку рань. Та й усі тут не першої свіжості, така година. Трішки шкода Макса, що він постійно буде за кермом. Але не факт, що він буде всіх возити, прийде час, що і він, і його возити з клубу будуть (знаючи, як наші хлопці вміють гуляти).

- Привіт, я Саша.- усміхнувшись, хлопець простягнув мені руку для привітання. То це той самий друг Тімки? Красень і, вочевидь, за хтивими думками Іри, мій "майбутній наречений". Я ж подругу знаю, ще та сваха. Що ж, ввічливим хочеш бути, Сашко? Ну окей, моя "половинка на тиждень", побачимо, наскільки тебе вистачить.

- Юліанна Володимирівна, особисто для тебе.- Мовила я і сіла в машину не привітавшись з ним. Хай зрозуміє, що я не рада такій парі. Зранку я не в настрої.

- Не звертай уваги. Вона останнім часом не рада новій компанії чоловічої статі. - пояснила Іра навмисне так, аби я почула і, підморгнувши,  сіла спереду поруч Макса. Саша сів на задньому сидінні поруч зі мною.

- Надя і Тімка їдуть своїм авто. Зустрінемось ми вже на місці. - Пояснила мені Іра, коли я кинула питальний погляд, та ми рушили.

Дім Іриних батьків, що знаходиться у п'яти хвилинах ходьби до ближчого пляжу, саме туди ми їдемо. Там я буду вперше, та Макс казав, що місце круте. Іра його запрошувала туди цієї зими аби познайомити хлопця з її заможним батьком-одеситом. Непоганий тест-драйв був для Макса, адже він думав, що вони просто їдуть відпочити, а не з потенційним тестем знайомитись. Але ж Іра хитрунка, перевіряла бідолашного хлопця!..

Виїхавши за місто, ми летіли по трасі, оминавши кілометр за кілометром. Сонце повільно піднімалось з горизонту, освітлюючи шлях. Через дві години Макс пригальмував біля забігайлівки, кожен купив собі по бургерові для перекусу. Після такого "сніданку" авто рушило далі, відкриваючи нам нові краєвиди.

Хоча навколо вирувала краса, я вирішила відволіктися і передивитись свої старі світлини та надихнутись ідеями. Гортаючи стрічку, наткнулась на фото, де лежу біля озера. Тоді я приїхала туди відпочивати, а поблизу з палаткою розташувалась закохана пара. Ми подружились і опісля часто спілкувались. У той вечір ми купались (просто ноги занурювали, бо нормально плавати я не вмію) і я попросила пофотографувати мене на фоні озера. Саме під час зйомки я заточилась і впала просто на землю. В купальнику! На фото я лежу як тюлень і сміюсь сама з себе. Пригадавши той випадок я усміхнулась та продовжила гортати зображення. Майже в цей момент мені прийшло повідомлення в Інтернеті: "Чому усміхаєшся, Юліанно Володимирівна? ". Я переглянула есемес і зрозуміла, що це написав Саша. Чорт, як він знайшов мою сторінку? Я подивилась на нього, поглядом вимагаючи пояснень, грізно вдивляючись. Навмисне. Він також розглянув мій вираз обличчя, гадаючи, як я відреагувала на есемес. 

І, які в нього очі! Вони такого темно-зеленого кольору, що в першу мить здається, ніби вони зливаються із зіницями. Таких я ще не бачила... особливо коли вони пильно вдивляються в очі мені. В цей момент я відчула, як запалали мої щоки і швидко повернула голову в сторону телефона. Уфф, потрібно заспокоїтись. Чого це я? Ну, привабливий хлопець, але такої реакції, мабуть, і він не очікував, бо все помітив. Я подумала, як відповісти на повідомлення та в голову не прилетіло нічого кращого як написати: 

"Можна просто Юля. Чого тобі? ". Саша написав: "Хочу поспілкуватись ". Я відповіла: "Попереду ще цілий тиждень." "Це так мало!"- написав Саша. Він що на щось натяє? Він заграє до мене? Та це, мабуть, образ самця, Саша просто хоче привернути увагу. А, хто ж би не захотів, коли на його присутність так зреагувала дівчина? Мої щоки, мабуть, палали як тільки могли. Хоча чому це я соромлюся? Стало якось не по собі.

"Маєш гарні губи." - несподівано написав Саша. Від того моменту мене почало штормити. Такого я не чекала. Вирішила відповісти: "Не для тебе призначені". 

"Ти так гадаєш?"- відрізав він. Хороша відповідь, от тільки трохи недоречна у моєму випадку. А Саша, виявляється, прямолінійний, або як оце назвати?

- Агов, годі в телефонах сидіти, подивіться, яка краса навколо! - Вигукнула Іра, поглянувши на нас зі Сашою. 

Я підняла голову і побачила, що авто пригальмувало навпроти невеличкого озерця, навколо якого розцвітали різноманітні квіти.

-Це твій час, Юля. - Відповів Макс і кивнув у напрямку водойми. Я зрозуміла, що це мій шанс розвіяти думки про Сашу і я вийшла з авто, прихопивши з собою камеру.

- У тебе п'ять хвилин.- Вигукнув Макс, на що я лише усміхнулась і оглянула місцевість, на якій мені дали час зробити декілька фото. Двома словами: там краса. Доки професіонал своєї справи виробляв різноманітні пози, аби вийшли вдалі кадри, на мене всі дивились з подивом. 

- Ти ніби все життя цим займаєшся, акробатка!- Кинув компліментик Макс, на що я повернула камеру і сфотографувала авто. Кадр був смішний: з вікна виглядає Макс і через скло заглядає Сашко, Ірина ж встигла сховалатись за своїм хлопцем.

Через декілька хвилин ми знову сиділи в авто і за годину машина пригальмувала біля двоповерхової садиби, віддаленої від інших домівок, що мене приємно здивувало. Невеликі вікна, з балкончиками від кожної кімнати. Охайне подвір'я прикрашало будинок. За ним містився невеличкий садочок із квітами, гойдалкою та столиком. Все ж заможний татусь хороше облаштував гніздечко, от тільки з дружиною, мамою Іри, він давно вже в столиці, а це типу дача для доньки.