Пояснення

- Емм...- Єдине, на що спромоглась я мовити. От, що можна пояснити дівчатам, які бачать, що я виходжу з кімнати хлопця зранку (тим паче, після учорашнього), а він мене проводжає напівголий?! Яке розумне пояснення тут можна використати? Ну не повірять же дівчата в те, що я пошкодила ногу і через те залишилась ночувати в хлопця! Саша, мабуть, вловив мою думку бо мовив замість мене:

- Як, що робимо? Краще пізнаємо одне одного. - В дівчат ледь від такої відповіді щелепа не відлетіла. Я сама кинула здивований погляд на Сашка, та, побачивши його хитру усмішку і обличчя, що ледь не вибухнуло реготом, я зрозуміла, що хлопець підіграє, тож я вирішила долучитись:

- Саме так. Вам яка різниця?- Недочекавшись відповіді, я швиденько прослизнула повз Іри і Наді та заховалась в кімнаті. Мабуть оговтавшись, вони одразу почали стукати у двері і я почула голос Іри: "Нам потрібно негайно поговити!". Угу, вже! Мені спочатку потрібно себе до ладу привести, а потім вже йти снідати і "серйозно говорити". Цікаво, Саша також встиг від дівчат заховатись? Мабуть, що так, бо звертань від Іри до нього я не чула.

Ой, бідна моя сукня! Я швиденько переодягнулась в шорти і білу футболку і відклала сукню на крісло, адже потрібно було потім її попрасувати. 

Розчесавши волосся, я, набравшись сміливості, вийшла з кімнати. На коридорі мене вже очікував Саша.

- Ти мене караулиш?- Запитала я.

- Так, я подумав, що нам краще спуститись у вітальню разом. І все розказати.

Я погодилась і ми спустились сходами, ішовши поруч. Наші руки мимовільно сплелись в замок і не відпускали один одного. Так я відчувала набагато більше впевненості та сил. Отак ми зайшли на кухню, де власне всі були. Сьогодні черга готувати була Макса і Тімки, тож краєм ока я помітила, що нас очікують звичайні бутерброди і вермішель. Коли нас зі Сашою всі помітили, то на нас покотилися запитальні погляди і першою в бій рушила, звісно, що Іра:

- Ну нарешті, ви саме вчасно, якраз сядемо за стіл і поговоримо.- Тихо та водночас наказовою формою мовила та.

- Іро, заспокойся! Ми ж тобі все вчора пояснили!- Благально забурмотів Макс. На вигляд він був, наче всю ніч втікав від злих псів. На секунду мені стало його шкода, а далі вже я вирішила брати все у свої руки:

- Макс, заткнись. З тобою я потім розберусь за рахунок усього! Ну, а зараз ми хочемо зі всім розібратись. Іро, ти знаєш, як ми з Максом спілкуємось, а тим паче зараз, знаючи всю правду, ти можеш не переживати ні про що, бо наші стосунки завершились давно до зустрічі з тобою. Наступне те, що думають про наш зі Сашком поцілунок, то тут є логічне пояснення.- Я подивилась на Сашу, тим самим давши йому знак продовжувати.

- Ми з Юлею зустрічаємось.

- Та ти що! Я навіть не здивований!- Вигукнув Тімка, ставивши чашку на стіл і сівши.- Агов, судді справедливості: Іро, Надюш, та сідайте вже їсти, залиште тих закоханих у спокої. Совєт вам да лябов, звісно, але ми ж ще учора все вияснили, чи не так? Макс, сідай вже. І ви також. Нехай цей сніданок буде святковим.

Усі, переглянувшись поглядами, мовчки кивнули і сіли за стіл. Тімка дістав пляшку шампанського і розлив всім. Ми, піднявши келихи та послухавши тост від Макса: "Ну, за всіх!", випили.

- Гірко!- Вигукнув Тімка нам зі Сашком. Усі зареготали, а ми, подивившись один на одного, все ж продовжили їсти, не поцілувавшись.

Як би там не було, все таки напруженість відчувалась. Я намагалась не звертати увагу, але по тілу проходив легкий мандраж, в голові крутилась думка: "Цікаво,  про що усі зараз думають? Мабуть, гадають, що оце ми утнули!". Все ж мені було цікаво, що вважають про нас друзі, адже їхня думка була мені важлива. Так, я маю від них таємниці, та бувають між нами розмови, про які навіть соромно говорити перед батьками. І за вчорашню ситуацію ми серед дівчат обов'язково перекинемось словами. Але не зараз. Просто ми такі особистості, що разом буває іноді важко. Надя - тиха, урівноважена, завжди думає, а потім діє. Ірина - ще та запальничка - швидка, із запальним характером, не ревнива, але якщо до цього доходить - потрібно ховатись. А я знаходжусь десь між ними.  Уваги до себе не привертаю, але якщо мене зачепити, то наслідки будуть непоправні. Уявіть, коли три ось такі людини разом сходяться! Мабуть, нам просто потрібен час для вияснень. 

Я, швидко попоївши, першою вирішила піднятись в кімнату і швидко виконати декілька справ: зарядити телефон, попрасувати свою сукню і заглянути на свою робочу сторінку, переглянути нові замовлення. Майже біля дверей моєї спальні я почула голос:

- Стій, давай поговоримо! Та, що ж ти така швидка?- Повернувшись, я побачила за собою захеканого Макса.

- Що, старцю? Ходити потрібно швидко.

- Но-но!- Підняв він руку у знак заперечення.- Який старець? Я ще на весіллі твоїх дітей гопака станцюю! Нам цей... поговорити треба, пустиш в кімнату?

- А Іра?- Насупила я брови.

- Що "Іра"? Іра зараз іде в душ, тож в нас є годинка для нормальної розмови.

Врешті я погодилась і впустила Макса до кімнати. Справді, краще поспілкуватись наодинці. Я і Макс - це той приклад дружби між хлопцем і дівчиною. Дружби й тільки дружби. Тільки мало хто в це вірить...