Дивний день

Я сиділа на ліжку трішки прикумарена. Я просто була в легкому шоці. Тімка, він же Тимофій, наважився Надійці зробити пропозицію! Ну, а зараз все в глухому куті. Мелодрами...

Дівчата пішли по своїх кімнатах, а я відпочивала. З голови не вилітала розмова з отими "порадами". Цікаво, а Зоя дійсно повірила нам зі Сашою чи Іра їй усе пояснила? Принаймні, такого побачення у мене за життя не було. Цікаво, як там зараз Саша?

Я вийшла на балкон, але мого сусіда там не було. Та я мала з ним поговорити. 

- Саша! Саша!- Почала вигукувати я. А якщо його немає в кімнаті? Хоча, куди він зникне? Я почала знову гукати і через декілька таких "овацій" він вийшов на балкон.

- Хей, сусідка, що сталось? Засумувала за мною?

Еге ж, за ним засумуєш! 

- Розмріявся! Тут одна особа почала мені життєві поради роздавати, що мені такого зробити, аби вона відчепилась від мене?

- Хмм...- Саша закотивши очі, на мить помовчав, прийнявши вид мудрого, замисленого філософа. Виглядав він при цьому кумедно.

- Я б далеко послав.- Нарешті відповів.

- Ха, та я теж би. Але якщо ця людина може образитись?

- Якщо ти про Іру, то я б заткнувся і вислухав її. Бо чув від однієї постраждалої особи, ім'я якої заборонено проголошувати, що в Ірки важка рука.

Я на мить розгубилась та тут до мене прилетіли страшні здогадки:

- Ти чув нашу з Ірою розмову крізь відчинені двері тераси?

- Ну як чув?- Покрутив носом Саша.- Я дочув до того моменту, як ота "База даних " зізналась про шпигунство цієї... Зої. А тоді у мене задзвенів телефон і шкода, що я не почув твоєї реакції.

"Добре, що не почув"- подумала я. І він не чув отого плану, і нічого не чув про Надю. Боженька, дякую!

- А "База даних"- це... ти про Іру? Хах, оце влучно.  

- Ну так. Вона іще та... загалом, трохи не вийшло у нас перше побачення. Надіюсь, тобі хоч троянди сподобались?

- Вони чарівні.- Мовила я, опустивши погляд.

- Чекай мене тут.- Вигукнув Саша і пішов у свою кімнату. Просто зник. Я, чесно кажути розгубилась, та куди він втік? Десь через хвилину він прибіг на терасу, тримаючи у руці ромашку.

- Отже, як би оце мені до тебе?.. О, ану трішки відійди.

- Що ти будеш робити?- Перелякалась я.

- Зараз побачиш.- Бовкнув він, піднявшись на перила. Я зробила різкий крок назад і Саша перестрибнув на мій балкон, майже вдало приземлившись. Як же я перелякалась!

- Ось і спробував.- Весело відповів мені.

-Ти перестрибнув. Реально перестрибнув! - Я рознервувалась і поглянувши на нього високим тоном вигукнула - Та ти зглузду з'їхав! Ти ж міг впасти або зачепитись.

-Ти так переживаєш за мене?- з нотками докору і глузування мовив він, присоромивши мене. Мої щоки стали гарячими і я швидко опустила погляд. Він віддав мені квітку і попередивши, що у нього для мене є сюрприз, назад з легкістю перестрибнув на свою територію. 

Однак, ні ввечері, ні на наступний день сюрпризу не було. Ми усі поснідали і пів дня провели на пляжі. Тімка прихопив свого м'яча, тож хлопці грали волейбол, а ми з дівчатами досхочу покупавшись, робили селфі та фотографували хлопців. Саша часто скоса поглядав на мій рожевий купальник, від чого моє тіло вкривалося сиротами. Та і я не обдаровувала його фігуру своїми поглядами.

 Найцікавіше було тоді, коли ми тільки приїхали і ми, дівчата почали знімати верхній одяг. Пляж залунав свистом хлопців, і коли вони теж зняли футболки і шорти, усі охоче почали мене повчати мистецтву плавання. 

Та я почала кричати, адже ці вчителі почали мене нервувати. Найхоробрішим виявився Макс, що не втерпів і взявши мене на руки поніс у воду і через кілька метрів зі всіх сил кинув у воду! Добре, що Іра не ревнива, бо було б мені мало місця в тій воді. Я завелась шаленим криком і проклинаючи його почала пробиратись плижче до пляжу, на безпечну для мене глибину. Тим часом усі вибухали реготом.

- Хочеш поплавати? - Запропонував Саша.

- Всенсі? Ти про що?

Саша взяв мене за талію і скомандувавши мені охопити його за шию, повів до води. Занурившись, я міцніше притиснулась до нього, що він запримітив. 

- Не хвилюйся, я тебе не втоплю.

Оце він вміє заспокоювати! Чомусь після цих слів мені сильніше захотілось на берег. А ми тим часом плавали в обіймах.

***

Усі вечеряли у вітальні.

- Який на завтра план?- Запитав Тімка.

- Окрім того, як виконати головний пункт...- Іра злегка кивнула, це був ніби якийсь натяк для всіх, якого я не зрозуміла.- потрібно купити нормального торта, а не як пропонував Макс - торт зі стриптизером. І також на вечір планується вечірка в клубі.

- А ви це про що зараз?- Запитала я. В цей момент на мене покотилися незрозумілі погляди.

- В сенсі?- Мовила розгублена Надя.- Ти, що, знову забула? Юлю, ну як так? Я тебе колись вб'ю, з цим потрібно щось робити, що ти за людина така?!

-Та це їй мабуть з голови не вилітає оте плавання на шиї в Саши.- Дорікнув Тімка. Я розгубилась іще більше. Що сталось і чому я провинилась? Іра серйозно в мене запитала:

- Ти знаєш, який завтра день?- Мій мозок почав прокручувати дати і події та безрезультатно.

- Ну так, четвер, двадцять восьме, а що?

- Та щоб тобі! Ми їй сюрприз готуємо, а вона навіть не пам'ятає, що в неї завтра день народження!

Точно! Як же я забула? То через щільний графік роботи, то через оцю поїздку - і знову! Знову забула. Дехто, мабуть, думає, що я за людина така - забуваю про найголовніше свято в житті. Так все склалось, що я не люблю цей день. Просто вип'ю келих червоного, займуюсь якоюсь улюбленою справою і це для мене день народження. Це ж треба так, щоб дата співпала із днями відпочинку тут, на морі.

- Який такий сюрприз? І, що там Макс пропонував?- Запитала я. Що вже вони там придумали?

- Угу, так ми тобі і скажемо! - Обурилась Іра. Звісно, кому ж буде приємно, коли про твої старання та сюрпризи забудуть? Мені тоді стало трішки соромно. Що ж, Макс та Ірина, Тімка й Надя, ще й плюс Саша - ця компанія точно не зробить завтрашній день сумним.