План і провал

-Можливо, кудись сходимо пообідаємо?- Запропонувала Зоя.

- Не відмовимось.- Відповів Саша. Я смикнула його за руку і він подивився на мене.

- Я знаю один рестораньчик, ходімо за мною.- Тарнавська(таке її прізвище) рушила в перед, я прошепотіла: "Саша, ти що робиш? Нащо ти погодився?"- обурилась я. "Так а що? Ти не хочеш пограти?"

Ми пішли за нею та через декілька хвилин сиділи за столиком японської кухні і вдивлялись у меню. Тарнавська  на мить єхидно поглянула на мене - от знає, що я не люблю Японію і хоче мене вивести з нервів. Їжу мені замовив Саша, адже я поняття не мала, що з отого всього вибрати.

- А скільки ви вже часу разом?- Запитала Зоя. 

- Пів року.- Мовила я.

- Цікаво, як ви познайомились?

- Це довга історія...- Відповів Саша, поглянувши на мене. Я зрозуміла, що це час для його фантазії і з превеликою цікавістю почала слухати його байку.- Це сталося у фотостудії, Юля робила мені фото на замовлення. "Зачепила" вона мене своєю професійністю і строгістю. Я вирішив запам'ятатись їй за допомогою свого тіла.

- Я змушена була фотографувати його напівголим.- Доповнила я Сашову історію і мені вмить пригадався вечір біля моря. Саша подивився на мене і усміхнувся.

- Так, і це спрацювало.- Підтвердив він.

- І Саша взяв у мене номер телефону. Ми з ним зустрілись у клубі і далі...

- А далі заборонена інформація.- Перебив мене Саша, підморгнувши Зої. Вона відобразила усмішку, і я вирішила запитати:

- А у тебе ще немає принца на білому коні?

- Та я до стосунків не поспішаю...- Розгублено відповіла Тарнавська.- Попереднього кавалера я кинула і зараз насолоджуюсь холостяцьким життям.- Упевненіше закінчила.

- Ось як ви жорстоко чините з нами,- Дорікнув Саша,- А ми вам квіти тягаємо, та подарунки.- Кивнувши на мене він прихопив букет троянд, що лежали на кріслі.

- Я обов'язково поставлю їх у вазу.- Відповіла я і поцілувала його в щоку.

- Можна тебе на хвилинку?- Запитав Саша у мене. Ми відійшли вбік подалі столу і він прошепотів:

- Гей, бейбі, гра грою, але ж ти  розумій, що я не залізний і можу не стриматись.

- Ну вибач, коханий, ти міг і не погоджуватись на це. І не варто було мене так обіймати - я також не з каменю. Ти ж міг і не погоджуватись, то чому терпиш? Подобається, ко-ха-ний?! . - Дорікнула я.

- Чортяка, мені починає це подобатись. "Коханий"- до такого я й звикнути можу.- Усміхнувся Саша. У мене почали палати щоки і я відвела погляд. Так, мені також було дуже приємно від цього.

- Я гадаю, що це краще, аніж якісь "котику" або "зайчику". Мене нудить від такого. Але "бейбі" мені подобається. До речі, ти легенду про наше знайомство по ходу гри придумав? Фантазер.

- Але ж Зоя повірила. До речі пора повертатись.

Ми сіли за стіл і продовжили розмову. Лише через годину ця вакханалія закінчилась і Зоя попленталась деінде і ми зі Сашою полегшено видихнули.

- Тобі її не шкода?

- Кого? Тарнавську? Заслужила.- Відмовила я.- Ти вибач мене за цей цирк. Нарешті все позаду. І... дякую за троянди.

- Подобаються? Можливо продовжимо наше побачення?

- Ти знаєш...- Важко видихнула я,- Давай краще поїдемо додому, нормально пообідаємо і відпочинемо.

- Не можу не погодитись. 

Ми зібрались і поїхали додому.

Найголовнішим було пробратись у кімнату аби мене ніхто не помітив із букетом. Але не судилось, в коридорі мене перестріла Іра і вигукнула:

- Овва! Ану ходи сюди!- Вона завела мене в свою кімнату і посадила на ліжко, вихопивши з рук квіти і зануривши обличчя в пелюстки.

- Це тобі Саша подарував?- Подивилась вона на мене.

- Чому ти так вважаєш?

- А куди ви разом їздили? На побачення?- Хитро поглянула.

- Та ми у місті були, по справах. Звідки у тебе такі нісенітниці?- Я опустила погляд аби не випалити себе.

- Угу, побалакай мені тут! А від кого ці квіти можуть бути? Я бачила, як ви в клубі прижимались, а потім зникли. І ще мені Надя розповіла, що Саша розпитував про тебе, а потім пішов на пляж, складати тобі компанію. Як ти це поясниш? Щось ви забагато часу разом, чи не так?

- Та це тобі здається.- Відрізала я.- До речі, ти не повіриш, кого я сьогодні зустрічала. - Перевела я тему розмови.- Однокласницю Тарнавську Зою пам'ятаєш? Ми сьогодні в місті зіткнулись.

- Звісно пам'ятаю і знаю, що вона тут. Ми з нею спілкувались. Коли зранку я взнала, що ви зі Сашкою разом кудись поїхали, я зателефонувала Зої і попросила, якщо ви зустрінетесь, то нехай вона про тебе якусь інформацію виб'є. Ти ж зі мною не всім ділишся. І знаєш, що? Нещодавно Зоя мені телефонувала і дещо таке розповіла!

Мені всередині все похололо. То тут була змова?! Яка ж я дурепа! Ми ж  зі Сашою перед дівчатами виступили як закохана пара, коли це було грою! Я хотіла провалитись крізь землю. Яка ганьба! Усе перекрутилось навколо мене і ця гра зіграла з нами злий жарт.

Посеред горла у мене виступив камінь, всі слова зникли і я не знала, що відповісти Ірі.

- І, що вона тобі розповіла?- Тихо мовила я. 

-Та нічого такого...- Покрутила носом Іра.- Мені просто цікаво - коли ви встигли зі Сашою познайомитись, що вже півроку зустрічаєтесь?

-Та ні, - Почала заперечувати я.- Я зараз усе тобі поясню: коли я побачила Тарнавську, то вирішила їй збрехати аби вона позаздрила, а Саша мені підіграв.

- Невже він отак погодився зіграти твого хлопця?

- Ну він навіть дорікав, що це весело і трохи грузував.

- А ти не задумувалась, чому він так легко на все пішов заради брехні? Це ж була ніби репетиція вашого майбутнього. Чорт, та ти подобаєшся йому, Юля! Лиш подивись - високий, зеленоокий, смішний, а який у нього прес! Не у Шварценегера, звісно, але він тільки почав спортом займатись, це ще початок. Тут нічого соромитись, я б такого хапала одразу, була б можливість.

-Так, і що мені робити?- Здавшись, запитала я в Іруньки.

- Що-що? Заполонити його серце остаточно, доки він остаточно не заполонив твоє. Хоча... не знаю чи ще не пізно.