2. Мій фальшивий хлопець

Я присіла за столиком і замовила різноманітних фруктів, щоб перекусити. До мене приєдналися дівчата і також почали наминати закуску. Я не втрималась і вирішила запитати те, що так мене тривожило:

- Надю, з тобою все добре? Ти дивно себе почуваєш?

- Так, дійсно, можливо щось сталося?- Підтримала мене Іра. Отже вона теж помітила.

- Та ніби все добре.- Заперечила Надя.

- Просто ти від початку якась дивна, можеш нам розповісти, що сталось. Ми нікому не розповімо.- Мовила Іра. Надя, на мить задумавшись, відказала:

- Вдома поговоримо.

Ми з Ірою переглянулись - отже, щось дійсно серйозне, адже Надійка завжди з нами всім ділилась.

Я відчула, як від гучної музики в мене починає вибухати голова.

- Піду носик припудрю.- Відказала дівчатам і почала шукати шлях до вбиральні. Зупинилась біля барної стійки, щоб випити келих води. Саме в цей  момент підійшов Саша і побачивши мене запросив до танцю.

- Ну пішли, саме повільна музика заграла.

Він не дочекавшись відповіді потягнув мене на танспол, охопив руками мою талію. Ну гаразд, я поклала руки йому на плечі і Саша притулив мене ближче до себе. Ми повільно рухались під ритм, а я чекала коли ж закінчиться пісня, аби втекти з приміщення (і щоб дівчата не помітили як ми зі Сашою танцюємо).

Я вирвалась із його рук і почала шукати вихід до туалету. Пролізши крізь натовп я підійшла до барної стійки і запитала у бармена-красеня шлях до вбиральні.

Нарешті дібравшись туди, я худко вмила лице прохолодною водою. Добре, що із косметики на мені були тільки блискітки на губах. Прохолодна вода привела мене до тями. Сп'яніння уже не відчувалось, тільки злегка боліла голова. 

Декілька хвилин я постояла над раковиною, дивившись на своє бліде лице в дзеркалі, і вже зібралась йти коли зайшов Саша.

- Ось ти де! Ти чому втекла, що з тобою?- він подивився на моє вологе обличчя. Мабуть побумав, що мені погано, атже дивився на мене доволі стурбовано.

- Все добре.- Відказала я і хотіла піти, та Саша схопив мене за руку і повернув до себе, вигукнувши: "Що сталася?" 

Я повернулась до нього але не побачила нічого, окрім пітьми бо наші вуста несподівано зіткнулись. Я відчувала його губи які ніжно голубили мене. Іншою рукою він обхопив мене за талію, а я обхопила руками його шию. Не ухилялась і йому це подобалось як і мені. В цей момент я відчула, що хочу бути з ним. Наш поцілунок хоч і випадковий, проте ніхто не хотів його переривати. Саша відвів свої губи і подивився мені в очі. "Вибач."- прошепотів він. "За що?"- незрозуміла я і поцілувала його ще раз. Він усміхнувся і ми разом вийшли із клубу. 

Саша викликав таксі, а в моїй сумці почувся звук від телефона.

- Алло, ти де?- вигукнула Іра.

- Я їду додому,  мене голова болить. Веселіться там!

Я поклала слухавку. Таксі, що було неподалік, одразу під'їхало і ми з Сашою рушили додому.

Зайшовши додому у вітальні Саша притягнув мене до себе і ми знову почали пристрасно цілуватись, залишаючи на тілі гарячі сліди. Гарячі, палаючі. Як ми опинилися на другому поверсі - я не пам'ятаю. Згадую лиш тільки те, що біля дверей моєї кімнати, ми перервали поцілунок, важко сапаючи повітря. 

"Хочеш продовження?"- тихо прошепотів мені на вушко Саша. "Хочу,- відповіла я,- але не можу." Саша подивився на мене і мовив: "Розумію". Він ще раз палко мене поцілував. Відступивши крок назад він пропустив мене в кімнату.

Я закрила за собою двері і лягла на ліжко. Як же я хотіла залишитись з ним! Але не могла. Ми ж тільки зранку з ним познайомились! Та він правильно зробив, що відпустив мене. Далі нічого бути не могло. А кіба щось було? Окрім натяків, приставань, компліментів...

Моє тіло кинуло в жар. Розуміла, що вже не засну. Вирішила освіжитись і вийшла на балкон. Прохолодний вітер, що віяв з моря, освіжував моє тіло. Було темно, а я все ще стояла. Та переодягнувшись, лягла на ліжко, навіть не прийнявши душ. Коли заснула - не пам'ятаю...

Прокинулась я з легким болем у голові. Настрій був не дуже, а наполегливе цокання годинника лиш ще більше дратувало. 

Я одягнувшись, вийшла на коридор, саме тоді у свою кімнату пішов Тімка, тримаючи біля голови пляшку з льодом. Вигляд у нього був не першої свіжості, отже дехто вчора не погано розважився.

Я пішла на кухню, аби випити води. Там вже був Саша, кип'ятивши воду. Побачивши мене, він посміхнувся. Я посміхнуласьь йому у відповідь.

- Каву будеш?- Запитав мене.

-Та ні, хоча... наливай.

Саша усміхнувся і наповнив філіжанки. Поставивши їх на стіл, він вийняв із холодильника печиво і виклавши на тарілці, запросив мене до скромного сніданку. Я не відмовилась і сіла за стіл поруч із ним.

- І як ти?- запитав він у мене.

- А хіба не видно?- Здивувалась я. - Як і ти.

- Це так.- Підтвердив він, почухавши потилицю.

- А всі інші відпочивають?

- Якщо точніше - лікуються від вчорашнього.- Почав розповідати Саша.-  Тімка і Макс відірвались на повну, а дівчата лиш наполовину, адже їм довелось своїх "принців" на таксі додому везти. Іра образилась на них і вона з Надею ще після цього у саду продовжували святкувати із пляшкою шампанського. Це мені Іра розповіла, коли по воду йшла. 

- Ого, а я навіть крізь сон нічого не чула. То це тільки ми з тобою були пасивні?

- Та могло б бути інакше...- Тихо мовив Саша.

- Тоді чому ти відпустив мене?- Іще тихіше запитала я, опустивши погляд.

- Мабуть, алкоголь рішучості відібрав.

- А я після того... у вбиральні...- Соромилась сказати,- я ніби протверезіла.

- Доречі, мене Іра запитувала дещо про нас. Вона бачила, як ми танцювали.

Чортяка! Тепер сто відсотків вона буде нас зі Сашою сватати. 

- І що казала?- Нервово запитала я.

- Побажала НАМ удачі.

- Ну звісно.- Я не здивувалась.

- Доречі, я в місто їду, мене послали дещо купити, тобі щось потрібно?

- А знаєш, я мабуть з тобою поїду. - Відповіла я, адже мені потрібно було дещо знайти.