Море і вечірка

Я декілька хвилин лежала на ліжку із закритими очима, коли у двері постукали.

- Можна зайти?

- Звісно, Надю. Щось не так?

Надійка зайшла в кімнату, сіла біля мене на ліжку і запитала:

- Ми хочемо сьогодні піти на пляж покупатись, ти з нами?

- Мабуть ні,- відказала я;- та й плавати я не вмію. Піду на пляж перед заходом сонця. Мені потрібні фото.

- Так, ну звісно. Удачі на фотосесії!- Надя усміхнулась і вийшла. А вона сьогодні якась дивна. З нею щось не так, можливо щось сталося? Потрібно буде потім усе розпитати, можливо я чимось допоможу.

Я ввімкнула телефон, переглянула повідомлення - знову є замовлення, потрібні фото на фоні моря або озера. Оце вчасно! 

Знову почувся стук у двері і від них виглянула голова Саші.

- Привіт.- Він зайшов у кімнату. Лише в джинсах. Чорт, та він мене з розуму зведе! У нього непоганий торс, він слідкує за собою. І як зазвичай у мене почали палати щоки. Що ж він робить зі мною?

-Ти вибач мене...

-Чому ти напівголий?- з іронією запитала я, намагаючись не усміхатись і не дивитись куди не треба. 

- А цей...- він знову розгубився.- я хотів запитати: ти не їдеш з нами до моря?

- Хочеш побачити мене в купальнику?

-Ти проходила курси читання думок?- усміхнувся Саша.

- Я не їду.

Він без жодних слів взяв і вийшов з кімнати. Уміє ж тримати інтригу. Моя проблемна дитина.

Пішла я на пляж, коли вже всі звідти повернулись. Я тихо вийшла з кімнати і пішла. Ніхто мене не бачив.

Море... Частинка пляжу була охоплена скелями і ця ділянка відділялась від всього іншого. Тут немає туристів, набридливих продавців. Хоча щоб знайти цей прихований куточок, потрібно було обійти хащі, проте це того варте...

Замість піску пляж був встелений невеликими камінцями, ну дуже схожими на декоративні. Я сіла, прихопила їх декілька штук і заховала в кишеню. Будуть на пам'ять про цю затишну місцину. З моря віяв прохолодний вітерець хоча було доволі тепло. 

Я декілька хвилин сиділа і дивилася на шум хвиль. Хоча було страшно, та я зняла взуття, підсунула джинси до колін і спробувала намочити ноги.

Здалося, що хвилі зі мною дразняться: то обхоплюють мої ноги і пестять їх, то втікають від мене. А водичка була тепленька. Проте далі я йти не насмілилась - у мене й так було радості цілий вагон. 

А буде ще більше, якщо в мене будуть вдалі фото. Я схопила камеру і почала клацати по всій місцевості як тільки можливо. Сонце опускалось все нижче, чим допомагало мені створювати на фото яскраві відтінки.

Неподалік почувся шурхіт каміння і чиїсь кроки.  Я перелякалась і крутила головою на всі боки, шукаючи, звідки доноситься звук. 

Чорт, Саша! От знайдибіда, налякав мене!

- То ти все ж тут, бейбі!- Весело вигукнув він.

- "Бейбі" ?- невдоволено буркнула я бо все ще була налякана, хоча це слово мене зачепило.- Ти як знайшов мене?

- Надя розповіла, тож я знову вирішив порушити твій спокій.

Ну покищо він порушує мій спокій тим, що досі не одягнув футболки і світив своїми... принадами.

- А що з Надею?- Вирішила запитати я.

- В сенсі?- Здивувався Саша.

- Вона себе дивно поводить.

- Сьогодні Тімка також якийсь дивний. Можливо посварились. Я тому сьогодні їхав з вами, щоб лишити їх наодинці.

- Оу, зрозуміло.- Відповіла я. Тепер хоча б щось зрозуміло.

-А Іра і Макс відпочивають. Доречі, хотів запитати: що у тебе з Максом?- Такого запитання я не очікувала тож перепитала Сашу.

- Я з Максом спілкуюсь давно, і він мені розповідав про тебе бага-а-ато чого.

- Ну так, ми друзі ще з дитинства.

- Ви зустрічались?- Чорт, мені що всю біографію йому розповідати? Але Саша наполіг і я не мала вибору аби збрехати.

- Ми зустрічались рік. Але потім Макс зустрів Іру і наші стосунки переросли в дружбу.

- А таке буває?

- Буває. Макс до мене відноситься тепло, вбити за мене може. Та я його, як і він мене, вже не кохаю. Іра не знає про наші відносини. І це на краще. Задоволений?

- Ого, тут цілі мелодрами. Отже ти зараз вільна.- Саша задоволено потер руки, це мені не сподобалось.- У тебе тут фотосесія?

- Вона вже закінчилась.- відповіла я.

- Окей, тоді просто посидимо.- мовив Саша і присів, потягнувши мене за собою і я сіла біля нього.

-Ти мабуть думаєш:"Чому він причепився до мене?"

- Завжди.

-Завжди?- перепитав Саша. Що я ляпнула?! Він може подумати, що я постійно думаю про нього. Я замовкла.

- Ну по перше,- продовжив він, - при знайомстві ти мене відшила. Це мене зачепило і я вирішив зробити комплімент, так як мені сподобалися твої губи.

- То ти втирався в довіру чи приставав?- запитала я і знову відчула його погляд на собі. Дивилась йому просто в очі.

- Нехай буде другий варіант. А те що сталось в коридорі...

- В коридорі... це...- збила його я. Як соромно за дой випадок у будинку!

-В коридорі - це... жарт, просто так.

- Так, просто так.- перебивали ми одне одного і наприкінці просто замовкли. Нам обом було соромно за це. Хоча було навіть приємно.

Ми декілька хвилин сиділи отак мовчки, доки Саша не випалив:

- Проте тобі сподобалось?

- Що сподобалось?

- Коли я в коридорі до тебе...

Я розгубилась. А що мені потрібно було відповісти?..

- А тобі сподобалось, коли я до тебе... у відповідь...- я відвела свій погляд на руку, що нервово перебирала пальцями каміньці.

- Я тоді думав, що ти мене поцілуєш. Звісно сподобалось.

Саша усміхнувшись, подивився на мене. 

- Сфотографуєш мене? - швидким тоном запитала я, відійшовши від теми. Він з радістю погодився і слідував за мною.

- Стій тут! - скомандувала я, і почала вибиратись на невеличку скелю, а якщо точніше - на камінь, що частково був занурений у воду. Я вибравшись на верхівку, почала позувати для фото. Після цього Саша допоміг мені злізти і я переглянула картинки. Вийшло непогано!