На відпочинок

О шостій годині ранку я вже чекала на приїзд друзів. Трішки сонна проте готова до поїздки. Мій організм давно звик до того, що я прокидаюсь у різний час. Ну нарешті!

- Ти як завжди чекаєш нас! - Вигукнула Іра, вийшовши з авто та міцно обійнявши мене.

- Хіба ти її не знаєш? - запитав Макс, кивнувши мені, таким чином привітавшись. Цієї поїздки він наш водій.

- То ви вже всі тут?- Запитала я і побачила як з авто виходить хлопець, високий брюнет, не поганої статури проте з мішками під очима. Не звик, вочевидь, прокидатись в таку рань. Та й усі тут не першої свіжості.

- Привіт, я Саша.- усміхнувшись, він простягнув мені руку для привітання.

- Юліанна.- Мовила я і сіла в машину не привітавшись з ним. Хай зрозуміє, що я не рада такій компанії. "Не звертай уваги. Вона завжни така." - пояснила Іруся і підморгнувши мені сіла спереду поруч Макса. Саша сів на задньому сидінні поруч зі мною.

- А де Надя і Тімка? - Запитала я.

- Вони їдуть своїм авто. Зустрінемось ми вже на місці.

Це місце - дім Іриних батьків, що знаходиться у п'ятьох хвилинах хотьби до ближчого пляжу. Я там буду вперше.

Ми рушили. Виїхавши за місто, ми летіли по трасі, оминавши кілометр за кілометром. Сонце повільно піднімалось з горизонту, освітлюючи шлях. Через дві години Макс пригальмував біля забігайлівки, кожен купив собі по бургерові для перекусу. Після такого "сніданку" авто рушило далі, відкриваючи нам нові краєвиди.

 Хоча навколо вирувала краса, я вирішила відволіктися і передивитись свої світлини та надихнутись ідеями. Наткнулась на фото де лежу біля озера. Тоді я приїхала туди відпочивати, а поблизу з палаткою розташувалась закохана пара. Ми подружились і опісля часто спілкувались.

 У той вечір ми купались і я попросила зфотографувати мене на фоні озера. Саме під час зйомки я заточилась і впала просто на землю. В купальнику! На фото я лежу як тюлень і сміюсь сама із себе. Пигадавши той випадок я усміхнулась та продовжила гортати зображення. Майже в цей момент мені прийшло повідомлення в Інтернеті: "Чому усміхаєшся? " Я переглянула і зрозуміла, що це написав Саша. 

Чорт, як він знайшов мою сторінку? Я подивилась на нього і він також розглянув мій вираз обличчя, гадаючи, як я відреагувала на есемес. 

Оу, які нього очі! Вони такого темно-зеленого кольору, що в першу мить  здається ніби вони зливаються із зіницями. Таких я ще не бачила, особливо коли вони пильно вдивляються в очі мені. В цей момент я відчула, як палають мої щоки і швидко повернула голову в сторону телефона. 

Уфф, потрібно заспокоїтись. Я подумала, як відповісти на повідомлення та в голову не прилетіло нічого кращого як написати: "Чого тобі? ". Саша написав: "Хочу поспілкуватись ". Я відповіла: "Попереду ще цілий тиждень." "Це так мало!"- написав Саша. Він що на щось натяє? Він заграє до мене? Мої щоки, мабуть, палали як тільки могли. Хоча чому це я соромлюся? Мені стало якось не по собі.

"В тебе гарні губи." - несподівано написав Саша. В мене всередині стався вибух. Такого я не чекала. Вирішила відповісти: "Не для тебе призначені". "Ти так гадаєш?"- відрізав він.

- Агов, годі в телефонах сидіти, подивіться, яка краса навколо! - Вигукнула Іра, дивившись на нас зі Сашою. 

Я підняла голову і побачила, що авто пригальмувало навпроти невеличкого озера, навколо якого розцвітали різноманітні квіти.

-Це твій час, Юля. - Відповів Макс і кивнув у напрямку водойми. Я зрозуміла, що це мій шанс розвіяти думки про Сашу і я вийшла з авто, прихопивши з собою камеру.

- У тебе п'ять хвилин.- Вигукнув Макс, на що я лише усміхнулась і оглянула місцевість, на якій вирішила зробити декілька фото. Одним словом: краса.

Через декілька хвилин ми знову сиділи в авто і за годину машина пригальмувала біля двоповерхового будинку, віддаленого від інших домівок. Це мене приємно здивувало. Невеликі вікна, з балконьчиками від кожної кімнати. Охайне подвір'я прикрашало будинок. За ним містився невеличкий садочок із квітами, гойдалкою та столиком.

Доки Макс припарковував машину, я і Саша слідували за Іринкою яка вела нас в дім.

Зайшовши у приміщення ми потрапили у вітальню, в якій розмішувався зручний диван з табуретками та журнальним столиком. Лівіше розташувалась невеличка кухня, поблизу була ванна кімната. Збоку були сходи, що вели на другий поверх. 

Ми всі гуртом піднялись туди і я побачила довгий коридор з декількома кімнатами. Іра дозволила нам вибрати будь-яку аби ми розклали свої речі. Я підійшла до перших дверей, а Саша до тих, що біля моєї кімнати. Макс одразу заніс свої та Ірині чері в кімнату, навпроти наших. Саме в цей момент почулося тихе гудіння машини - приїхали Надя і Тімка. Їм дісталась кімната, що в кінці коридору. 

Коли я зайшла у свої апартаменти то зрозуміла, що буду тут як вдома - невеличке, проте м'ягке ліжко, шафа з дзеркалом, що розмістились в кінці невеликого приміщення, робочий стіл і стілець. Просто, але душевно.

 Я попрямувала на балконьчик: там стояло крісло-гойдалка і підставка з квітами. Я підперлась об перила і вдихнула свіже повітря. За деревами і скелями виднілося море. Я одразу ж захотіла піти туди.

Саме в цей час на балконьчик збоку мого вийшов з кімнати Саша і вдивився у краєвид. Наші балкони розташовувались близько. Та він навіть не одразу помітив мене, а побачивши, весело вигукнув:

- Оу, сусідка! Тепер знатиму, як до тебе пробиратись уночі.- Сказавши, він підморгнув мені.

- І не мрій! - З іронією відповіла я і повернулась до своєї кімнати. 

Вийнявши із рюкзака деякі речі, я спустилась на перший поверх, де усі були. Здається, у них була якась нарада.

- Що тут у вас?- Запитала я. 

- Отже, - віддала усім команду Надя; - ми зараз їдемо по продукти бо у холодильнику миша повісилась; Іра і Макс нехай поїдуть в дорогий супермаркет і куплять нам різний алкоголь для нормальної гулянки, а ти, Юлько, подумай, що можна приготувати, доки ми привеземо їжу.

- А не краще щось замовити?- заперечив Саша.