Розділ 35. Юліандра — донька лавандового сонця

Розділ 35. Юліандра — донька лавандового сонця 

Одразу після того, як останні чорні іскри Кракен Тора безслідно розчинилися у воді, а океан знову набув свого кришталевого, ніжно-фіолетового відтінку, Леандро з невимовною ніжністю подивився на Юлію. Його людські очі блищали від невиплаканих сліз щастя та полегшення. Він міцніше стиснув її тендітну долоню, наче все ще не міг повірити, що все це відбувається наяву, і тремтячим голосом говорить:

— Дорога... ти ризикнула всім... Ти не кинула мене там, у самому лігві цього монстра...

Юлія лагідно посміхнулася, і її пальці ніжно торкнулися його обличчя, яке тепер назавжди втратило хижі риси підводного істоти. З її грудей вирвався полегшений подих, і вона каже:

— Я знаю, любий... Я б ніколи у світі не дозволила йому забрати тебе назавжди. Наш великий чарівник Дон Алехандро своїм волшебством підказав і точно вказав місце, де тебе сховав під водою Кракен. Як тільки я дізналася, де ти, я ні секунди не вагалася. Моє серце вело мене за тобою.

Леандро тепло посміхнувся, зариваючись обличчям у її вогняні руді кучері, і тихо вгорит з усмішкою: — Я б теж не дозволив йому розлучити нас. Навіть на самому дні я думав тільки про те, що мушу вижити заради тебе.

Вони уклали один одного в найміцніші, найгарячіші обійми, які тільки могли бути після такої смертельної небезпеки. У цей самий момент чисте, божественне сіяніє золотих амулетів на їхніх шиях засіяло з новою, небаченою силою, ніби святкуючи остаточну перемогу світла над багатовіковою темрявою.

Тримаючись за руки, закохані разом із Анхелем повільно випірнули на поверхню і повернулися до звільненого народу Кристаліс. На березі на них чекала неймовірна картина. Жуткі бої нарешті припинилися, чорний дим розвіявся під лагідними променями сонця, а прозорі мармурові вулиці були залиті яскравим світлом. Усе племі висипало на головну площу, голосно й радісно вітаючи своїх героїв. Люди плескали в долоні, співали пісень і щиро дякували Леандро та Юлії за те, що вони перемогли жахливого Кракена Тора й назавжди звільнили Скляну Лагуну від страху.

Але це було не єдине диво цього доленосного дня. Поки хлопці билися на дні, у самому серці лагуни відбулося справжнє таїнство життя. Весь народ Кристаліс зараз із великим захватом святкував народження маленької донечки королеви Мірацель. Навіть сам Анхель, який першим підбіг зустрічати Леандро на березі, виглядав неймовірно щасливим. Він міцно, по-братерськи обняв свого найкращого друга, поплескав його по плечу і з щирою радістю в голосі говорить:

— Друже, я такий радий, що ти живий! Ти впорався... Ви обоє впоралися. Дивлячись на тебе тепер, я реально радий за вас із Юлією. Ви заслужили на це щастя, як ніхто інший.

Анхель з повагою кивнув Юлії, і на його душі більше не було жодного суму — лише чиста радість за закоханих. Після цього хлопець упевнено вів їх крізь натовп прямо до королівських покоїв, де на розкішному мармуровому ложі відпочивала втомлена, але щаслива королева Мірацель. Поруч із нею стояла горда Оланія, яка допомагала під час цих важких пологів, та мудрий Дон Алехандро, який досі тримав свій вірний посох.

Королева тримала в руках маленьку, щойно народжену дівчинку, загорнуту в ніжний лавандовий шовк. Леандро з Юлією тихо підійшли до них ближче, затамувавши подих, і почали з цікавістю приглядатися на це крихітне малятко. І тут дівчинка відкрила свої маленькі оченята. Юлія ледь не скрикнула від подиву: очі немовляти світилися чистим, яскравим золотим вогником — точно таким же, як і магічне сяйво амулетів любові. Пророцтво маленького народу збулося в кожній деталі.

Королева Мірацель лагідно подивилася на молодих людей і слабким, але величним голосом щиро поблагодарила друзів:

— Ви змогли спас ти наш світ. Ваша любов розбила кайдани, які душили Скляну Лагуну стільки років. На знак моєї безмежної вдячності і на честь вашого великого подвигу, я назву цю новонароджену принцесу Юліандрою. Це ім'я назавжди з'єднає ваші імена — Юлія та Леандро — в одне ціле. Нехай вона росте як символ того, що чисте кохання здатне перемогти будь-яке, навіть найстрашніше прадавнє зло.

Почувши це, Юлія притисла долоню до рота від приємного шоку, а Леандро міцно обняв її за талію, дивлячись на маленьку Юліандру з величезною гордістю.

У цей момент суворий вождь Торон вийшов на середину зали і громогласно оголосив на все селище початок грандіозного, всенародного празднування, яке триватиме кілька днів і ночей. Але всі розуміли, що ця казка наближається до свого логічного завершення. Зовсім скоро, коли святкування завершиться, Леандро разом із Юлією та своїми вірними друзями віднині назавжди повернуться в свій рідний, сучасний світ.

Вони повернуться туди вже зовсім іншими людьми. Леандро тепер став справжньою людиною, готовою почати нове життя поруч із коханою на суші, вчитися в школі й будувати спільне майбутнє. З цього чарівного виміру вони заберуть із собою не лише незабутні спогади, але й нові магічні сили, благословення королівської родини та безцінні подарунки від народу Кристаліс, які оберігатимуть їхнє сімейне вогнище навсегда. На суші на них чекало довге, спокійне життя, де більше не було місця чорним щупальцям і прокляттям глибин.