Розділ 34. Смерть безсмертного монстра 

Розділ 34. Смерть безсмертного монстра 

Після того як безжальний Кракен Тор загарбав Леандро у свої чорні магічні пута, він миттєво зник разом із ним у глибоких, розбурханих розселинах, помістивши бранця під своїм моторошним морським царством глибоко під водою. Там, де панував вічний морок і кістки загиблих кораблів вростали в прадавній мул, Тор збирався завершити те, заради чого починав цю криваву війну. Він затягнув юнака в саме серце своєї підводної цитаделі, закованої в гострі чорні скелі. Монстр тріумфував. Його очі горіли диким, божевільним вогнем, і він тепер з усією своєю жадобою намагався насититися унікальною чакрою Леандро, яку вважав своїм головним трофеєм.

Кракен випустив тисячі тонких отруйних голок із чорного туману, спрямовуючи їх прямо в груди юнака, щоб висмоктати первісну енергію морського принца. Проте в ту ж саму секунду сталося те, чого прадавній володар темряви ніяк не міг очікувати. Замість підкорення, зсередини грудей Леандро вирвався такий потужний, сліпучий спалах, що підводна печера на мить стала білішою за сніг. Сила, що стільки часу дрімала, тепер щиро сияла в його золотому амулеті, який повернула на шию хлопця Юлія. Метал розжарився, наче маленьке сонце, випалюючи чорні щупальця Тора.

Кракен Тор від несподіваного, дикого болю одразу відсторонився назад, важко дихаючи й закриваючи обличчя руками. Він дивився на бранця з сумішшю переляку та шаленої люті. Факт у тому, що його жахлива темна сила просто не могла зарабать і поглинути цю енергію. Його магія була безсилою, тому що Леандро віднині більше не належав до підводного світу монстрів. Він став людиною — звичайною людиною з плоті та крові, яка пройшла крізь пекло і змінила свою сутність ради чистої, великої любові. В його жилах більше не текли холодні чари океанічних хижаків, там палало гаряче людське серце, абсолютно невразливе для прадавнього прокляття Кракена.

Більше того, світло золотого кулона виявилося для Тора смертельною отрутою. Відчувши чужорідну людську душу, змішану з первісною магією «Морського серця у солі», Кракен одразу ж став таяти прямо на очах. Його чорна шкіра почала перетворюватися на брудну рідину, щупальця безсило падали на каміння, розпадаючись на попіл, а сам він несамовито кричав від невимовного душевного та фізичного катування. Звук його голосу змушував здригатися підводні скелі лагуни.

І коли здавалося, що битва досягла свого піку, крізь темну воду стрімко приплила Юлія! Вона не змогла залишатися на суші й просто чекати. Попри всі небезпеки та застереження Дона Алехандро, дівчина кинулася у воду, щоб допомогти все-таки своєму коханому чоловікові в цей вирішальний час. Її руде волосся палало під водою яскравим вогнем, а золотий кулон на її шиях випромінював таке ж праведне, чисте світло.

Юлія рішуче підпливла до змученого Леандро і своїм власним сліпучим сиянием розігнала залишки чорного туману навколо нього. Вона без вагань взяла за руку Леандро, міцно переплітаючи свої пальці з його долонею.

Цей дотик став фінальним акордом у багатовіковій історії прокляття. У ту ж саму мить два серця закоханих спалахнули єдиним, нищівним золотим вибухом. Від цього божественного світла одразу розбилися всі злі чари, які тримали в страху Скляну Лагуну. Чорний замок Кракена почав рушитися, перетворюючись на нешкідливий підводний пісок, а сам Кракен Тор, видавши останній, розпачливий хрип, повністю зник, розчинившись у чистих лавандових хвилях назавжди. Його більше не існувало в жодному з світів.

Їхня велика, непереможна сила любові остаточно перемогла прадавній морок. Леандро, тримаючи свою Юлію за руку, відчув, як океан навколо них знову стає лагідним, прозорим і теплим. Лавандові води очистилися, і перші промені справжнього, мирного сонця почали пробиватися крізь товщу води, благословляючи молодих людей, які, обнявшись, повільно піднімалися назад, на вільну поверхню суші.