Розділ 33. Віч-на-віч із прадавньою грозою

Розділ 33. Віч-на-віч із прадавньою грозою

Якраз у цей момент Леандро разом із Юлією та Анхелем щосили пливли на поверхню, пробиваючись крізь темні пласти колись прозорої лавандової води. Чим ближче вони були до дзеркала лагуни, тим виразніше крізь товщу хвиль ставало видно страшний червоно-чорний вогонь, що палав на суші, та спалахи магічних снарядів. Переглядаючись один з одним із панічним жахом та рішучістю в очах, вони пливли неймовірно швидко, щоб подивитися, яка катастрофа розгортається нагорі.

Коли вони нарешті вибалися з води, важко ковтаючи ротом повітря, перед їхніми очима постала жахлива картина: справжня війна йшла на кожному клаптику землі. Прозорі кришталеві будинки були розтрощені, повсюди літали іскри, а земля здригалася від підводних поштовхів. Герої з великою опаскою та болем дивилися на це видовище, серйозно боячись, що через те, що безжальному Кракену Тору потрібна була унікальна чакра Леандро, загине все мирне, ні в чому не винне племі Кристаліс.

Леандро, відчуваючи нове людське серце у своїх грудях, рішуче і твердо говорить:

— Ми не можемо стояти осторонь. Треба допомогти нашому народу як можна скоріше, чого б це не коштувало!

Анхель без вагань погодився з ним, міцно перехопивши свій тризуб, і Юлія палко кивнула, готова розділити цей бій. Вони відразу піднялися на сушу, ступаючи на мармурові плити, де густо летів попіл. Озирнувшись, вони увідели, як могутній маг Дон Алехандро відчайдушно й віддано бився своїм чарівним посохом, стримуючи цілі загони темних потвор. Його обличчя було вкрите кіптявою, а старі руки тремтіли від колосального перенапруження.

Леандро разом із друзями швидко підійшов до нього крізь стіну диму. Перекриваючи гуркіт вибухів, хлопець голосно прокричав:

— Дон Алехандро! Все вдалося! Я став людиною, артефакт у нас!

Старий чарівник на мить опустив свій сяючий посох, і на його втомленому обличчі промайнуло полегшення, яке тут же змінилося панікою. Побачивши, що ворожі снаряди летять прямо в їхній бік, Дон Алехандро закричав:

— О Боже, хлопці! Тікайте, біжіть звідси негайно, поки тут настільки небезпечно! Купол королеви Мірацель згасає, вона народжує, ми не втримаємо площу!

І раптом Леандро задумливо зупинився. Його погляд, тепер повністю людський і глибокий, повільно перевівся на Юлію. В його голові за долі секунди визрів божевільний, але єдиний рятівний план. Він міцно взяв її за плечі й тихо, але твердо промовив:

— Дорога... Я повинен зробити дещо. Я мушу піти туди.

Юлія, дивлячись на нього з невимовною тривогою та передчуттям чогось страшного, міцно схопила його за сорочку:

— Що? Що ти задумав, милий? Не лякай мене, прошу тебе!

Леандро сумно посміхнувся, ніжно стискаючи її тендітні пальці: — Я повинен здатися йому. Я піду прямо до Кракена Тора.

Почувши це, Юлія відчула, як увесь світ навколо неї рухнув. З її очей миттєво покотилися гарячі, гіркі сльози, вона захітала головою з божевільним розпачем:

— Ні! Ні, Леандро, благаю тебе, ні! Він розірве тебе, він забере твою душу! Не смій цього робити!

— Міла, послухай мене уважно, — перебив її Леандро, і його голос звучав як ніколи непохитно. — Я людина тепер. Повністю людина. Моя стара чакра морського хижака зникла, її більше немає. Кракен цього ще не знає. Але мій золотий амулет на шиї зараз світ настільки потужно, що, як казав Дон Алехандро, сила нашого кохання зможе перемогти будь-який морок. Вір мені, прошу тебе. Вір мені так, як ніколи раніше.

Юлія, заглядаючи в його безстрашні очі, де більше не було хижої темряви, прошепотіла крізь ридання: — Тоді я можу піти з тобою... Я буду поруч, ми разом вдаримо амулетами!

— Ні... — Леандро лагідно торкнувся її губ пальцем. — Ти повинна бути в повній безпеці поруч із Доном Алехандро та Анхелем. Поки цей монстр не погубив весь невинний народ Кристаліс, я мушу відвести удар. Прошу, довірся мені, моя дружино.

Юлія озирнулася навколо. Вона увідела поранених кришталевих воїнів, увідела Оланію, яка в диму намагалася врятувати матір, що корчилася від переймів. Весь цей прекрасний світ міг загинути просто зараз лише через божевільну злобу та амбіції нещадного Кракена Тора. Вона зціпила зуби, ковтаючи сльози, і з безмежною любов'ю подивилася на чоловіка: — Бережи себе, мій милий... Чуєш? Бережи себе! Я кохаю тебе сильніше за все на світі.

— Я теж кохаю тебе, моя єдина, любима, — прошепотів Леандро.

Вони захлєбнулися в короткому, але неймовірно пристрасному й гарячому поцілунку, який пахнув сіллю, лавандою та попелом війни. Це був поцілунок, що скріплював їхню вічну клятву. Леандро, ніжно гладячи її мокру від сліз щоку, тихо підштовхнув її назад:

— Давай, біжи... Чекай мене. Я обов'язково повернуся.

Юлія, повністю довіряючи його рішенню, розвернулася і, стиснувши свій золотий кулон, побігла під захист Дона Алехандро та Анхеля.

Леандро проводив її поглядом, глибоко вдихнув людськими легенями і впевнено покрокував у самий центр розбитої площі. Він знав, що Кракен Тор абсолютно не знає про те, що його колишній бранець став людиною і втратив ту чакру, за якою монстр так палко полював.

Раптом земля розійшлася, і з чорного магічного туману прямо на площу приземлився сам гігантський Кракен Тор у своїй жахливій людській подобі, оточений чорними щупальцями. На його обличчі палала хижа, торжествуюча ухмилка. Побачивши юнака, він прогримів на всю лагуну:

— Ну що, принце-втікачу! Ти тепер мій! Твоя унікальна чакра належатиме мені, і я стану володарем усіх океанів!

Леандро сміливо і гордо подивився прямо в його палаючі темрявою очі, навіть не здригнувшись. Його голос пролунав чисто й дзвінко:

— Мене возьми! Я здаюся тобі добровільно. Але народ Кристаліс і моїх друзів — не трогай! Залиш їх у спокої, їм немає діла до наших розбірок.

Кракен Тор гучно й зневажливо рассмеялся, його реготання відлунило від скель:

— Як завгодно, дурне хлопчисько! Мені потрібен лише ти!