Розділ 32. Пророцтво лавандових глибин

Розділ 32. Пророцтво лавандових глибин

Як свого часу казала сама королева Мірацель: «Саме там, на самому дні, під товщею фіолетових хвиль, надійно зберігається наш найцінніший артефакт — „Серце у морській солі“. Він захований у священній морській хижині-печері, де споконвіку живе прадавній головний кит — охоронець наших таємниць. Але щоб здобути артефакт, вам доведеться пройти небезпечне випробування. Темний скат, підісланий Кракен Тором, зумів пробратися туди й заразити розум великого кита своїм мороком. Вам необхідно звільнити охоронця від цієї темряви».

Тепер ці слова відлунювали в думках Леандро, коли він разом із Юлією та Анхелем занурювався все глибше й глибше. Вони пливли крізь дивовижні лавандові води, які здавалися живим, дихаючим всесвітом. Світло тут заломлювалося під химерними кутами, фарбуючи все навколо у м’які фіолетові, бузкові та рожеві відтінки. Навколо них кружляли дивовижні морські створіння, і їхні голоси зливалися у тиху, чарівну пісню глибин. Вони співали про прадавні часи, про силу океану та про надію, яка нарешті повернулася у ці води.

Юлія, Леандро та Анхель з посмішками спостерігали за цим підводним таноком. Юлія, зачарована красою моменту, повільно протягнула руку і ніжно доторкнулася кінчиками пальців до однієї з миготливих рибок, яка грайливо кружляла поруч. Рибка спалахнула іскрами й помчала далі, залишаючи за собою легкий сяючий слід.

Раптом Леандро зупинився. Його сильне тіло морського хижака завмерло у воді, а погляд став зосередженим. Він витягнув руку і впевнено показав пальцем униз, у темну ущелину. Там, у самому серці підводних скель, виднілася вона — священна морська хижина-печера, оповита густими водоростями та прадавніми рунами. Місце, де споконвіку жив великий кит.

Попереду на них чекало вирішальне випробування. Леандро обернувся до Анхеля, і в його очах спалахнула рішучість. Анхель, помітивши цей погляд, лише впевнено кивнув. Його обличчя, яке досі зберігало риси морського чужинця, виражало повну готовність до бою.

— Наші тіла все ще створені з плоті морського чужака, як і раніше, — з легкою хвацькою посмішкою промовив Анхель, і його голос пролунав у свідомості друзів через ментальний зв'язок глибин. — А отже, підводний бій — це наше рідне стихійне поле. Пливемо, Леандро! Це в нас у крові!

Юлія, спостерігаючи за цією братерською впевненістю, не втрималася від тихого сміху, хоча серце колотилося від хвилювання.

— Так, хлопці, ви наче народжені для цього, — весело зауважила вона, а потім додала з іронією: — Але ви випадково не забули, що я взагалі-то тут єдина звичайна людина? Мені трохи важче тримати такий темп!

Леандро підплив ближче до коханої. Його погляд, зазвичай суворий та хижацький, вмить пом’якшав, наповнюючись безмежним теплом.

— Ми переможемо... — тихо, але непохитно відповів він їй. — Дуже скоро я теж стану людиною. Ми пройдемо це разом, Юліє. Я обіцяю, ми зробимо це.

У той самий момент, коли вони приготувалися увійти до печери, повітря — чи радше вода — навколо них забриніла від чужорідної, лихої енергії. З глибини печери виринула гігантська тінь. Це був Темний скат, породження чорної магії Кракен Тора. Його очі горіли зловісним червоним світлом, а довгий хвіст розсікав воду, здіймаючи хмари мулу. Морок, який він випромінював, уже почав огортати великого кита, що безпорадно лежав у глибині печери, важко здригаючись від отруйного навалу.

Але щойно скат наблизився, сталося неймовірне. Амулети на шиях Леандро та Юлії одночасно спалахнули сліпучим, чистим світлом. Це сяйво було настільки потужним і праведним, що лавандові води навколо них вмить очистилися від чорноти. Темний скат, відчувши цю колосальну прадавню силу, яка загрожувала його існуванню, затремтів.

Світло амулетів проникло в саме серце Леандро та Юлії, об’єднуючи їхні душі. Вони впевнено пливли вперед, наче єдине ціле. Сяйво розросталося, перетворюючись на нищівну хвилю світла. Скат, намагаючись захистити себе, видав такий пронизливий, сповнений болю та люті крик, від якого затремтіли підводні скелі. Сила амулетів виявилася смертельною для темряви: чорна магія Кракен Тора розпалася на порох, і Темний скат просто розчинився у воді, зникнувши назавжди.

Морок розсіявся. Великий прадавній кит, відчувши звільнення свого розуму, повільно відкрив свої глибокі, мудрі очі. Він вдячно підплив ближче до своїх рятівників і щось тихо заговорив своєю дивовижною, низькою мовою, яка вібрувала в кожній клітині їхніх тіл. Кит схилив голову на знак поваги, а потім повільним помахом плавця показав їм таємний шлях углиб печери, де спочивала їхня головна мета.

Юлія та Леандро, чиї амулети на шиях усе ще продовжували яскраво сияти, негайно попливли вказаним курсом. Анхель слідував прямо за ними, пильно озираючись довкола. Вони рухалися вздовж дивовижної доріжки, вистеленої мерехтливими ракушками, які світилися м’яким лавандовим світлом, наче вказували шлях обраним.

Наприкінці цієї доріжки, на вишуканому кам’яному постаменті, омиваному чистими підземними джерелами, лежав він — величний артефакт «Серце у морській солі». Він випромінював неймовірну магічну ауру, яка манила до себе.

Юлія щасливо подивилася на свого коханого, і її очі засяяли від захвату та полегшення.

— Давай, Леандро... — прошепотіла вона, стискаючи його руку. — Настав час. Назавжди руйнуй ці чари!

Леандро повільно підплив до артефакту. Він подивився на Юлію з абсолютною впевненістю, на його обличчі розцвіла щаслива посмішка людини, яка відчуває близькість довгоочікуваної перемоги. Він більше не вагався. Леандро протягнув руку і рішуче доторкнувся до поверхні артефакту.

В ту ж секунду стався небачений сплеск сили! Океан навколо них вибухнув мільярдами іскор. Леандро ніколи в житті не відчував нічого подібного: крізь його тіло пройшов потужний потік чистої, первісної магії, яка почала стрімко переписувати його єство. Юлія та Анхель із захватом і затамованим подихом спостерігали за цим дивовижним видовищем.