Глава 31. У лавандовому вирі та в кільці вогню

Глава 31. У лавандовому вирі та в кільці вогню

Після короткого прощання на березі, коли останні напутні слова були сказані, Леандро разом із Юлією та Анхелем почали повільно спускатися в лавандову воду Скляної Лагуни. Фітопланктон та магічні кристали на глибині підсвічували воду зсередини, створюючи ілюзію, ніби вони занурюються у рідке фіолетове небо. Дон Алехандро, стоячи на мармуровому виступі, високо підняв свій палицю. З його долонь сорвалися м'які золотисті іскри — за допомогою свого прадавнього волшебства старий маг благословив їхній шлях, молячись, щоб у дітей усе вийшло. Це заклинання також призвало вірних морських тварин лагуни, які тут же оточили плавців живим щитом, готові оберегати їх від будь-яких підводних небезпек та вказувати дорогу до хижини головного кита. Завдяки магії королеви Мірацель, яка подарувала Леандро тимчасові жабри, юнак почувався в рідній стихії впевнено, міцно стискаючи руку Юлії.

Але поки вони пливли в лавандовій воде, занурюючись усе глибше в безмовне царство тиші, на суші лагуни розразився справжній ад. Небо над Кристаліс в одну мить заволокло важкими, синяво-чорними хмарами, і по мирних хижинах селища начался яростний вогонь магії. Це все-таких прибули безжальні війська Кракена Тора, підживлені темною, руйнівною силою прадавнього монстра. Згустки чорного полум'я та отруйні снаряди з шипінням обрушувалися на мармурові тераси, змушуючи прозорі стіни будинків тріскатися й осипатися гострими осколками. У повітрі повис важкий запах гару та сірки.

Дон Алехандро, ледь ухилившись від вибуху, який розніс сусідню арку, з усіх ніг прибежал до головної зали, щоб особисто повідомити вождю Торону про катастрофу.

— Вождь Торон! — важко дихаючи й опираючись на палицю, закричав чарівник. — Війська Кракена Тора начали нападать з усією своєю темною силою! Вони оточили лагуну і намагаються випалити селище вщент!

Старий маг подумки молився лише про одне: щоб Леандро, Юлія та Анхель устигли дістатися підводної печери, здолали темного ската і достали священний артефакт «Морське серце у солі». Тільки це могло руйнувати прокляття, дозволити Леандро стати людиною і зупинити вікову війну. Дон Алехандро розумів, що кожна виграна хвилина на суші зараз оплачується кров'ю народу Кристаліс.

Вождь Торон, почувши страшну звістку, ні на секунду не піддався паніці. Його кришталеве обличчя посуровіло, а в очах спалахнув войовничий блиск. Він миттєво зрозумів усю серйозність ситуації і те, що доля його народу тепер залежить від стійкості воїнів на поверхні.

— Ми не віддамо Кристаліс без бою! — громогласно оголосив вождь, його голос перекрив гуркіт вибухів ззовні.

Торон тут же соратьал своїх найкращих воїнів, наказавши їм підняти щити та зайняти оборонні позиції на підступах до води, щоб овтетить ворогу з усією міццю кришталевої зброї та захистити таємний прохід у глибини, поки діти завершують свою місію.

На селище Кристаліс обрушилися жуткі, нещадні бої, яких ця благословенна лавандова земля не бачила вже цілі століття. Темні війська Кракена Тора насувалися чорною стіною, випалюючи мармурові тераси та руйнуючи прадавні кришталеві вежі. Крики воїнів, гуркіт вибухів та тріск прозорих стін змішалися в один суцільний жахливий гул. Перед обличчям смертельної небезпеки сама королева Мірацель рішуче вийшла на головну площу, збираючись іспользовать усю свою могутню внутрішню силу та давнє волшебство, щоб закрити рідний нароад непробивним магічним щитом.

Проте її донька, принцеса Оланія, зі сльозами на очах і панікою в голосі щосили пыталась її відговорити від цього фатального кроку. Вона хапала матір за руки, благаючи не дати магії вирватися назовні, тому що королева зараз чекала первенця — маленьке дитя, яке мало ось-ось з'явитися на світ. Оланія кричала крізь гуркіт битви, що такий колосальний магічний сплеск може вбити немовля всередині неї. Але мужня мати не послухала свою доньку. Мірацель знала: якщо вона зараз не захистить Кристаліс, темрява Тора знищить і її, і доньку, і дитину, і весь їхній рід. Королева високо підняла руки, і з її долонь вирвалося сліпуче лавандове світло, яке розгорнулося над селищем гігантським захисним куполом.

Але ціна за цей порятунок виявилася занадто високою. Раптом магічний щит здригнувся від чергового потужного удару темних сил, і в цей самий момент королева Мірацель зблідла, її подих перехопило, і вона скрикнула від невимовного душевного та фізичного болю. Магічне перенапруження спровокувало невідворотне — вона почувствовала різкі, нестерпні боли схваток. Дитина всередині неї вирішила народитися прямо зараз, у самому епіцентрі кривавої війни. Королева безпорадно осіла на мармурову підлогу, важко дихаючи і втрачаючи контроль над захисним куполом.

Оланія, побачивши, що її мати народжує прямо на полі бою, спочатку зовсім не знала, що робити, її охопив дикий шок та жах. Кругом палав вогонь, кристали розліталися на друзки, а правителька світу Кристаліс корчилася від болю. Проте, переборовши страх, принцеса зрозуміла, що доля матері та ненародженого маляти тепер повністю в її руках. Їй пришлось теж взяти себе в руки і допомогти матері, приймаючи ці важкі, передчасні пологи в таких жахливих умовах. Оланія опустилася на коліна поруч, розриваючи свій шовковий плащ, щоб підготувати все необхідне для немовляти.

У цей час Дон Алехандро, міцно стискаючи свій бойовий чарівний посох, закрив жінок собою від ворожих снарядів. Старий маг випустив потужну золоту стіну іскор, зазищаа їх, їхній народ та нерухому королеву від чорних стріл Кракен Тора. Його сива борода майоріла на вітрі, а руки тремтіли від колосальної втоми, але він стояв на смерть. Спрямовуючи залишки магії в бій, Дон Алехандро палко молился всім вищим силам, щоб ті троє друзів — Леандро, Юлія та Анхель — знайшли священний артифакт «Морське серце у солі» як можна скоріше. Старий чарівник розумів, що сили Кристаліс уже на межі, і тільки диво підводного артефакту зможе зупинити цей кошмар і врятувати нове життя, яке щойно намагалося пробитися крізь морок війни.