Розділ 29. Золоті клятви Скляної Лагуни

Розділ 29. Золоті клятви Скляної Лагуни

Поки на околицях селища Кристаліс перші чорні відблиски магії Кракена Тора починали тривожно здригатися на кришталевих стінах, у маленькій усамітненій хижині на самому краю скелі панувала мертва, гнітюча тиша. Леандро сидів на холодній мармуровій підлозі, схрестивши ноги. Його колись горда й велична постать зараз здавалася зовсім крихітною під вагою невимовного горя. Він виглядав як людина, яка власноруч зруйнувала свій єдиний прихисток у цьому всесвіті.

У його тремтячій долоні лежав той самий срібний амулет із червоним коралом — кулон-сердечко, який він так безжально й зопалу зірвав із шиї під час нічної сварки на березі. Тепер, дивлячись на потьмянілий метал, який більше не випромінював золотого світла, Леандро відчував, як кожну клітину його тіла випалює пекуче, пізнє сожелєніє. Він згадував кожне жорстоке слово, яке кинув в обличчя Юлії, і від цього йому хотілося кричати від безсилля. Як він міг засумніватися в ній? Як міг звинуватити її в зраді, коли вона пройшла крізь пекло горної хвороби, витримала укус ведмедя й спустилася в цю небезпечну Лагуну лише заради одного — щоб він міг просто дихати?

Хлопець міцно заплющив очі, і перші гарячі сльози покотилися по його щоках, падаючи на холодний кристал підлоги. Він стиснув амулет у кулаці з такою силою, що гострі краї металу до крові впилися в його долоню, але цей фізичний біль був нічим порівняно з тією раною, що кровоточила в грудях. Леандро робив усе це не через ненависть чи егоїзм. Насправді за його жорстокістю ховався дикий, панічний страх за її майбутнє. Він просто більше не міг бачити, як Юлія страждає через нього, як вона жертвує собою заради істоти, обтяженої прадавнім закляттям. Його рішення розлучитися було спробою захистити її від самого себе, подарувати їй спокійне життя без вічного болю та задихання. Він щиро вірив, що без нього вона буде щасливою. Але тепер, зробивши цей крок, він зрозумів, що разом із нею втратив і власну душу, втратив усе найдорожче, що взагалі мав у житті.

У цей самий момент до хижини хотів зайти Анхель. Після цілющої магії королеви Мірацель він уже почувався набагато краще і, дізнавшись від Оланії про сварку закоханих, одразу ж попрямував до свого найкращого друга, щоб усе пояснити. Проте, зачепивши рукою прозору завісу дверей, Анхель раптово закляк на порозі.

Він побачив те, що змусило його власне серце пропустити удар. Його сильний, мужній друг, принц океану, який ніколи ні перед чим не схиляв голови, зараз сидів на підлозі й тихо, розпачливо плакав, судомно схилившись уперед і до болю зжимаючи в кулаці свій єдиний любовний амулет. У цих гірких сльозах Леандро не було злості чи ревнощів — там був лише безмежний, розриваючий біль від втрати коханої дівчини.

Анхель усе миттєво зрозумів. Уся картина склалася в його голові як єдине ціле. Леандро все ще любить Юлію так само сильно, віддано й шалено, як і вона його. Навіть цей безглуздий розрив був не зрадою, а вищим проявом його специфічного, жертовного кохання — він просто намагався захистити її від майбутніх страждань, звинувачуючи лише себе у всіх бідах, що звалилися на їхні голови.

Анхелю стало неймовірно соромно за свій нічний жест, коли він гладив Юлію по щоці, не подумавши, як це може виглядати зі сторони. Він зрозумів, що його власна потаємна закоханість і той «сумний дзвіночок» не мають права руйнувати щастя цих двох людей. Вони створені один для одного, їхні серця пов'язані первісною золотою магією, і ніхто — навіть він сам — не повинен ставати між ними. Анхель твердо вирішив, що мусить виступити на захист цього кохання і виправити ситуацію. Він був намірений знайти Юлію і негайно розповісти їй усю чисту правду: про те, чому насправді Леандро так вчинив, про його справжні мотиви та про ту істинну, безмежну любов, яка досі палає в грудях хлопця, попри розірваний кулон.

Анхель тихенько відступив від дверей хижини, залишаючи Леандро наодинці з його каяттям. Розвернувшись, хлопець прискорив крок і впевнено попрямував вулицями селища, лихоманково крутячи головою. Час спливав, чорні хмари війни вже застилали небо Скляної Лагуни, і йому потрібно було якнайшвидше відшукати Юлію, поки прадавній морок Кракена не розлучив закоханих назавжди.

Анхель знайшов Юлію на самому краю селища, біля фіолетових хвиль лавандового океану, де в прозорій воді тихо пливли й мелодійно співали дивовижні морські тварини. Дівчина сиділа на мармуровому виступі, самотня й тендітна. Дивлячись на неї ближче, Анхель помітив: її пальці міцно стискали зірваний амулет-сердечко, а іншою рукою вона повільно гладила свої довгі руді кучері — ті самі, які вона ледь не обрізала, але все-таки зберегла. Зберегла для нього. Для свого впертого, змученого Леандро.

Для Анхеля все стало остаточно зрозуміло. Ця дівчина ніколи, ні за яких обставин не зможе вирвати морського принца зі свого серця. Вона все ще любить Леандро кожною частинкою своєї душі.

Хлопець тихо підійшов і сів поруч із нею на камінь. Юлія навіть не ворухнулася, продовжуючи дивитися на воду, але Анхель порушив тишу впевненим, теплим голосом:

— Якщо ти справді кохаєш його, Юлю, ти повинна боротися. Не смій здаватися зараз. Два роки назад, коли ви тільки познайомилися, сам Леандро казав мені, що витримає будь-яке випробування. Він боровся за тебе, тому що любив більше за життя. І зараз... я щойно бачив його в хижині. Він сидить там і буквально задихається від сліз, зжимаючи в кулаці свій амулет — точно так само, як ти зараз стискаєш свій.

Юлія різко обернулася. Її заплакані очі розширилися, вона просто не могла повірити в те, що чує від Анхеля. Вона похитала головою, і з її грудей вирвався тихий крик болю:

— Але чому... чому він так жорстоко поступив зі мною на березі? Навіщо наговорив тих жахливих слів про розставання? Мені неймовірно боляче від цього, Анхелю!

Анхель лагідно подивився на дівчину і сумно посміхнувся:

— Тому що він дурень, Юлю. Дурень, який не може винести думки, що ти страждаєш через нього. Він дізнався, яку ціну ти заплатила в горах, побачив, що я лежу без свідомості... Леандро просто вирішив пожертвувати власним щастям. Він відштовхнув тебе лише для того, щоб ти жила без нього далі й більше не наражалася на небезпеку через його прокляття. Це його спосіб захистити тебе.