Розділ 27. Шалена хоробрість колишнього принца та зустріч під лавандовим небом

Розділ 27. Шалена хоробрість колишнього принца та зустріч під лавандовим небом

Тим часом міжвимірний тунель Дона Алехандро востаннє спалахнув яскравими м’ятно-золотавими іскрами, прориваючи простір над Скляною Лагуною. Крізь це магічне коло, міцно тримаючись один за одного, на кришталеву землю селища Кристаліс наче з неба впали двоє мандрівників — старий чарівник та колишній морський принц Леандро. Удар об тверду мармурову поверхню був відчутним, але юнак майже не звернув на це уваги.

Щойно його ноги торкнулися цієї землі, як у грудях хлопця, прямо під срібним кулоном-сердечком, знову шалено запульсувало й засяяло чисте, сліпуче золоте сияніє. Його любов до Юлії, яка тут, у цьому світі, відчувалася кожною клітиною тіла, знову прокинулася первозданною силою. Це магічне світло було настільки потужним, що воно миттєво прорізало лавандову напівтемряву навколо, даючи всьому селищу зрозуміти: прибули ті, на кого так чекали.

Королева Мірацель, яка володіла тонким ментальним зв'язком із кожним куточком своїх володінь, миттєво відчула цей спалах. Вона лагідно, але владно наказала своїм найкращим вартовим:

— Воїни, негайно приведіть цього юнака Леандро та великого чарівника до нашої зали. Ми вже чекали на їхнє прибуття. Морок відступив, і доля привела їх сюди.

Могутні чоловіки-воїни, чиї кришталеві тіла переливалися бойовими білими татуюваннями, миттєво з'явилися біля місця падіння. Вони тримали в руках довгі, гострі списи, витесані з цільних алмазів. Леандро, який через шалені переживання за Юлію перебував у дикому напруженні, побачив перед собою високих, невідомих істот зі зброєю і подумав найгірше. Юнак вирішив, що ці кришталеві воїни хочуть напасти на них або вбити!

Не вагаючись ні секунди, колишній морський принц, який тепер став звичайною людиною без жабр, але зберіг гаряче серце бійця, закрив собою старого мага. Він одразу ж прийнявся кулаками захищатися, стаючи в бойову стійку. Його очі лихоманково блищали, а м'язи напружилися, готові прийняти удар прадавніх істот. Воїни Кристаліс на мить навіть завмерли на місці — вони були щиро порожані та здивовані його неймовірною храбрістю. Звичайна людина, опинившись у чужому магічному світі без зброї, була готова битися кулаками проти алмазних списів, захищаючи свого супутника!

Проте Дон Алехандро, який ледь встиг підвестися на ліктях і обтрусити сніг та пісок зі своєї старої мантії, від такої картини лише важко зітхнув. Він різко підвівся і з усього маху стукнув своєю зморшкуватою долонею прямо по голові Леандро. Старий маг хмуро закричав на весь голос:

— Ну ти й бовдур, хлопче!.. Опусти руки! Це ж народ Кристаліс, про який я тобі розповідав! Вони добрий і благородний народ, не варто з ними воювати чи махати тут кулаками!

Леандро від несподіваного ляпаса й крику мага відразу утихомирився і зробив крок назад. Бойовий запал миттєво згас, змінившись ніяковістю. Хлопець просто занадто сильно переживав за Юлію, його серце розривалося від страху за її життя, і тому він був у такому шаленому настільки збудженому назводі. Його дихання все ще було важким, але погляд став благальним.

Дон Алехандро, вирівнявши спину, тепло посміхнувся кришталевим воїнам. Старець заговорив їхньою рідною, незвичайною мовою, що звучала як перелив морських хвиль:

— Доброго здравія вам, великий народе Кристаліс! Ми прийшли сюди як друзі. Пробачте цього палкого юнака, він просто зціпив зуби від страху за свою кохану Юлію, яка пройшла крізь портал трохи раніше. Ми просимо вашого миру.

Один із воїнів, опустивши кришталеву зброю, уважно подивився на золоте сяйво в грудях Леандро, а потім шанобливо схилив голову перед магом:

— Наша Королева вже чекає на вас у головній залі. Ідіть за нами, чужоземці. Ваша дівчина в безпеці.

Дон Алехандро полегшено зітхнув, підійшов ближче до Леандро і тихо на вухо промовив йому:

— Все добре, мій хлопчику... Не варто так зухвало поводитися в гостях. Тут діє магія поваги. Леандро винувато опустив голову, ховаючи погляд під темними пасмами волосся, і тихо відповів:

— Пробачте, доне Алехандро... Я більше не буду. Просто... моя Юлія десь поруч, і я втрачаю розум.

Вони послідували за воїнами крізь дивовижні вулиці селища. Леандро, попри весь свій душевний біль, не міг не озиратися навколо. Навколо височіли будинки з найкрасивіших, іскристих кристалів, а колонади з білого мармуру відбивали ніжні лавандові промені неба. Це було настільки красиво, велично і казково, що юнак просто ахнув від подиху, ідучи слідом за вартовими. Навіть після величі підводних палаців океану, цей кришталевий світ вражав своєю первозданною, чистою магією, де кожен крок наближав його до тієї, заради якої він віддав свої жабри і все своє життя.

Якраз тим часом сама Юлія, перебуваючи в затишній кришталевій хижині, ніяк не могла знайти собі спокою. Вона без упину ходила з кутка в куток, ламаючи пальці, а її серце розривалося від провини перед Анхелем. Кожна хвилина очікування здавалася їй вічністю. Зрештою, вона просто не витримала і зі сльозами на очах почала палко вмовляти Оланію, щоб та негайно відвела її до пораненого друга, аби побути з ним поруч у цей важкий момент. Сама Оланія, чудово розуміючи глибокі почуття та щирі переживання земної дівчини, не стала її зупиняти. Вона м'яко кивнула і повела Юлію через сяючі мармурові стежки селища до особливої цілющої хижинки.

Коли вони переступили поріг, перед ними відкрилася зворушлива картина: сама королева Мірацель схилилася над ліжком, де лежав нерухомий Анхель, який майже не дихав. Королева зосередила всю свою внутрішню магію, і з її долонь лилося ніжне лавандове світло, яке вона спрямовувала в груди хлопця, зцілюючи його понівечену порталом душу. І саме в ту мить, коли Юлія та Оланія затамували подих, кришталеве чарівництво остаточно спрацювало!

Анхель раптом глибоко, судомно зітхнув, його груди піднялися, і він нарешті почав рівно та спокійно дихати. Юлія разом із Оланією, побачивши це диво, полегшено зітхнули і видихнули з абсолютною радістю. Усі страхи дівчини миттєво розвіялися, і вона, не стримуючи сліз щастя, емоційно накинулася на Анхеля, міцно уклавши його у свої обійми. Вона притислася до його грудей і розпачливо закричала: