Розділ 25. Кришталевий вогонь печери та крок у золоте сяйво

Розділ 25. Кришталевий вогонь печери та крок у золоте сяйво

У глибині кам'яної печери гуляв пронизливий протяг, але тут принаймні не було того шаленого гірського вітру, який щойно ледь не збив їх із ніг на відкритому плато. Анхель діяв блискавично. Не гаючи ні секунди, він кинувся збирати сухий хворост і тріски, які вітер заніс углиб скелястої схованки. Юнак упевнено склав дрова колодязем і за допомогою кресала розпалив яскраве, тріскуче багаття.

Цій майстерності виживання на суші він навчився не деінде, а з книг самого Леандро. Свого часу Леандро часто влаштовував собі походи в гори, ретельно вивчаючи людські способи підкорення природи, і фіксував усе у щоденниках. Анхель, будучи його найкращим другом, перечитав кожну сторінку, і тепер ці знання рятували їм життя. Коли вогонь розгорівся, печеру наповнило м'яке, благодатне тепло.

Тепер перед Анхелем стояло найголовніше і найважче завдання — зігріти милу Юлію та обробити її страшну рану. Дівчина сиділа біля вогню, загорнувшись у теплий плед, але її все одно била велика лихоманка. Анхель підійшов ближче й опустився перед нею на коліна. Побачивши, як сильно понівечена її нога після укусу білого ведмедя, він рішуче зняв із себе теплу куртку, а слідом — і чорну футболку, залишаючись із голим торсом у холодній печері.

Юлія від жаху аж скрикнула, намагаючись зупинити його:

— Анхелю, ні! Що ти робиш? Ти ж замерзнеш тут!

Юнак подивився на неї своїми глибокими очима й тепло посміхнувся:

— Я від природи морський чужак, ти забула? Моє тіло звикло до крижаних глибин океану, цей мороз мені не зашкодить. Зараз я повинен спасти тебе, і це єдине, що має значення.

— Прошу... — тихим, слабким голосом промовила Юлія, ледь стримуючи сльози від слабкості. — Ми повинні якнайшвидше потрапити в портал і спасти Леандро. Часу немає.

Анхель нічого не відповів. Він узяв свою чисту футболку і рішуче розірвав її на міцні довгі шматки, перетворюючи на чисту пов'язку. Потім дістав із похідної сумки пляшечку зі медичним спиртом. Глянувши прямо в очі дівчині, він серйозно попередив:

— Дивись на мене, Юліє. Зараз буде дуже боляче, але треба потерпіти.

Юлія подивилася на нього зі страхом, її обличчя спотворилося від передчуття нового болю. Вона міцно затиснула в кулаці срібне сердечко на шиї. Анхель глибоко вдихнув і почав обережно лити спирт прямо на відкриту рану. Юлія різко здригнулася, її вираження обличчя покривилося від нестерпного печіння. Вона щосили стримала дикий крик, який готовий був вирватися з грудей, і так сильно прикусила власну губу, що на ній виступила крапля крові.

— Молодець, тримайся, ще зовсім трохи! Давай я швидко зав'яжу, — лагідно примовляв Анхель.

Він спритно та міцно обмотав її поранену ногу шматками своєї футболки, зупиняючи кровотечу. Юлії стало тепло й приємно на душі від того, як сильно і безкорисливо він дбає про неї. Вона чудово розуміла, що ніколи не зможе покохати Анхеля так, як кохає Леандро, але його благородство викликало в ній глибоку повагу. Дивлячись на те, як горить костер, і як Анхель сидить поруч, пожертвувавши власним одягом заради її порятунку, вона тихо сказала: — Анхелю, дякую тобі... Це справді великий і благородний вчинок. Я ніколи цього не забуду.

Юнак зворушено подивився на неї, протягнув руку і ніжно погладив її гарячу щоку, прибираючи пасмо волосся. — Коли заблищить портал, ми одразу підемо туди, добре? Дон Алехандро казав, що він спалахує час від часу, підлаштовуючись під ритми магії. Обов’язково... ми обов'язково спасемо нашого Леандро.

Юлія заглядала в його очі з невимовною тривогою:

— Хоч би він не став шукати мене на суші... Я так боюся, що він відчує небезпеку й піде слідом.

— Ей, заспокойся, — лагідно підбадьорив її Анхель. — Він навіть не озирнеться, думатиме, що ти спокійно відпочиваєш у будинку своїх родичів. Юліє, я буду з тобою до самого кінця, що б нас там не чекало.

Бачачи, наскільки її друг серйозний та відданий, Юлія трохи заспокоїлася, але її думки повернулися до того, що залишилося зовні:

— А як же Дон Алехандро? Що з ним? Він зараз жертвує собою на вершині заради нас...

Анхель важко зітхнув, підкидаючи гілку у вогонь:

— Він могутній чарівник. Думаю, він усе витримає і стримає Кракен Тора. Зараз головне — зігрійся.

Юлія згадав про те, що Анхель досі сидить без футболки. Вона швидко попорпалася в сумці, витягла звідти додаткову теплу кофту і кинула прямо йому в руки:

— Одягни негайно! Не замерзни мені тут.

Анхель щиро посміхнувся, його серце наповнилося приємним теплом:

— Ну ладно, дякую, Юліє.

Він швидко одягнув кофту, а потім дістав із термоса гарячий трав'яний чай і кілька хрустких крекерів. Вони мовчки з'їли скромну вечерю, відновлюючи сили. Анхель кивнув на її пов'язку:

— Якщо нога болітиме — я понесу тебе на руках, добре?

Юлія вдячно кивнула. І в цей самий момент стіни печери затремтіли. Прямо посеред грота знову шалено замиготіло, розростаючись, магічне блакитно-м’ятне сяйво, яке раптом перелилося в чисте, яскраве золото.

— Все, дивись! Портал засвітився! — вискочив на ноги Анхель. — Давай швидко туди, час позбавити Леандро від цієї злої чари!

Він зібрав речі й міцно взяв Юлію за руку. Дівчина підвелася, скривившись від різкого болю в нозі, але заради свого єдиного кохання вона була готова пройти крізь будь-яке пекло. Вона зробила рішучий крок уперед. Разом, тримаючись за руки, Юлія та Анхель забігли прямо в центр сяйва.

Простір навколо них вибухнув золотим блиском. Печера зникла, і вони обоє впали в невагомість, закружлявши в дивовижному золотому потоці. Вони летіли крізь міжвимірний тунель, наче птахи, відчуваючи неймовірне піднесення. І в цю саму мить сталося справжнє диво: магічні золоті іскри порталу почали торкатися пораненої ноги Юлії, і на очах Анхеля глибокі укуси ведмедя почали миттєво затягуватися, виліковуючи її тіло перед зустріччю з невідомим світом Скляної Лагуни.