Розділ 24. Подих Муласена та розрив реальностей

Розділ 24. Подих Муласена та розрив реальностей

Високогір'я Муласена зустріло мандрівників лютим обледенілим вітром, який, здавалося, був наділений власною злою волею. Температура стрімко впала нижче нуля, перетворюючи розріджене повітря на колюче срібло. Джип зупинився на вузькому скелястому плато, далі якого дороги не було — лише круті стежки, що губилися в тумані.

— Одягайтеся! — скомандував Дон Алехандро, витягаючи з багажника важкі теплі куртки. — Гори не пробачають легковажності. Тут холод дістає до самих кісток.

Анхель з недовірою розглядав цупку тканину куртки. Як мешканець океану, він ніколи в житті не одягав нічого подібного. Для нього концепція «зимового одягу» була настільки ж чужою, як для людини — вміння розмовляти з дельфінами. Він намагався просунути руки в рукави, але пальці задубіли від незвичного морозу, і він незграбно заплутався в замках.

Юлія, яка вже встигла закутатися в парку, помітила його розгубленість. Вона підійшла ближче і м'яко перехопила краї його куртки.

— Давай допоможу, — прошепотіла вона, спритно застібаючи блискавку та поправляючи комір.

Анхель завмер. Він відчував тепло її рук навіть крізь товстий шар матеріалу. У цей момент він знову відчув ту саму солодку гіркоту: Юлія піклувалася про нього, її погляд був сповнений щирої доброти, але в ньому не було того полум'я, яке спалахувало, коли вона дивилася на Леандро. Вона допомагала йому як найкращому другу, як брату, з яким ділиш останній ковток води. Анхель лише важко зітхнув, приймаючи цю турботу такою, якою вона була.

Раптом небо над ними потемніло, набуваючи тривожного фіолетового відтінку. Дон Алехандро виступив уперед, стискаючи в руках свою палицю з навершям у вигляді морської мушлі. Він відчув, як простір навколо починає вібрувати

— Кракен Тор уже простягав свої примарні щупальця крізь виміри.

Маг підняв палицю до неба, і його постать на тлі скель здалася велетенською. Він почав вигукувати слова давньою мовою океану — мовою, якою розмовляли ще до того, як перша риба вийшла на сушу. Це були горлові, переливчасті звуки, що нагадували одночасно і гуркіт шторму, і шепіт глибоководних течій. Юлія та Анхель перезирнулися: вони не розуміли жодного слова, але відчували силу, від якої здибилося волосся на потилиці.

— Швидше! — прокричав Алехандро, не опускаючи палиці, навколо якої вже виникло захисне золотисте сяйво. Його обличчя напружилося від зусиль — він стримував натиск темряви Кракена. — Біжіть до тієї розщелини! Портал відкриється за хвилину! Беріть речі та не озирайтеся! Бережіть себе, діти!

Юлія та Анхель миттєво схопили свої рюкзаки та спорядження. Дівчина на мить обернулася, дивлячись на старого мага, який залишився наодинці проти невидимого ворога.

— Доне Алехандро! — крикнула вона.

— Біжіть! Я втримаю його стільки, скільки зможу! — відповів він, випускаючи з палиці промінь світла, що розрізав темні хмари.

Анхель схопив Юлію за руку, і вони кинулися вглиб розщелини. Кожен крок давався важко через розріджене повітря, але адреналін гнав їх уперед. Позаду чувся гуркіт магічного зіткнення

— Алехандро прийняв на себе перший удар армії тіней Кракена, даючи їм шанс.

Вони бігли, поки перед ними не спалахнуло чисте, холодне сяйво. Простір між двома скелями почав мерехтіти, наче розпечене повітря над асфальтом, відкриваючи прохід у світ, де вода і сіль були єдиним цілим.

— Це він! — вигукнула Юлія, стискаючи срібне серце на шиї. — Заради Леандро!

Вони бігли, поки перед ними не спалахнуло чисте, холодне сяйво. Простір між двома скелями почав мерехтіти, наче розпечене повітря над асфальтом, відкриваючи прохід у світ, де вода і сіль були єдиним цілим.

— Це він! — вигукнула Юлія, стискаючи срібне серце на шиї. — Заради Леандро!

Але щойно вони зробили крок, щоб шугнути в це сяюче, блакитно-м’ятне, всіяне іскрами магічне коло порталу, як із-за засніженого валуна вискочила велетенська тінь. Це був ведмідь, але абсолютно незвичайний для цих місць. Білий, як сам полярний сніг, з налитими кров'ю лютими очима, він видав такий дикий і оглушливий рев, що зі скель посипалася кам'яна крихта. Зазвичай такі хижаки ніколи не водилися на вершині гори Муласен, але магія Кракена Тора, що проривалася крізь виміри, явно прикликала й розлютила звіра, перетворивши його на свого стража.

Юлія разом з Анхелем завмерли як укопані. Вони щосили намагалися приховати свій запеклий страх перед грізним ведмедем, який уже почав повільно обходити їх по колу, відрізаючи шлях до рятівного м'ятного сяйва. Анхель миттєво зреагував: він заступив дівчину собою, тримаючи оборону спиною до неї й насторожено стежачи за кожним рухом хижака.

Раптом білий ведмідь зробив різкий крок уперед. Його важка, всіяна гострими кігтями лапа звисла в повітрі, намагаючись зачепити й розірвати Анхеля. Побачивши, що її друг перебуває за волосину від смерті, Юлія втратила контроль над страхом. Діючи на чистому адреналіні, вона нагнулася, намацала на землі важкий, гострий камінь і з усього маху жбурнула його прямо в морду звіра.

— На, отримуй! — закричала вона.

Камінь влучив ведмедю прямо в ніс. Анхель аж похолов від шоку й крикнув:

— Юлію, ні! Ти тільки злиш його!

Він мав рацію. Від люті ведмідь видав ще страшніший рик і, полишивши хлопця, з усім своїм запеклим гнівом накинувся на Юлію. В одне коротке миттєве наближення його паща розкрилася, і міцні зуби мертвою хваткою вчепилися дівчині в ногу, розриваючи джинси та шкіру. Юлія пронизливо закричала від пекучого болю.

Анхель збожеволів від люті й страху за неї. Він швидко заліз у свій рюкзак, вихопив фальшфейєр, який узяв із джипа, і з тріском запалив його. Яскравий, сверкаючий червоний вогонь із шипінням розірвав гірську темряву.

— Ей, ведмедю! Мене злови! Ну ж бо, сюди! — щосили закричав Анхель, розмахуючи палаючим вогнем перед самими очима хижака.

Звір, наляканий і розлючений сліпучим світлом, випустив закривавлену ногу Юлії й кинувся наздогін за хлопцем. Анхель щосили побіг убік стародавніх скельних розвалин, де за камінням ховалася глибока прірва. Розрахувавши все до секунди, юнак у самий останній момент кинувся на землю біля краю, а ведмідь, який не встиг загальмувати на слизькому льоду, з гуркотом і ревом покотився вниз, зникаючи в глибокій пропасті.