Розділ 23. Зізнання серед гірських туманів

Розділ 23. Зізнання серед гірських туманів

Ранок у горах просочувався крізь важкі штори готельного номера м’яким синюватим світлом. Юлія розплющила очі й на мить не змогла згадати, де знаходиться. Голова більше не йшла обертом, а груди дихали легко — кисневий балончик, що стояв поруч із ліжком, зробив справжнє диво. Вона обернулася і здригнулася від несподіванки: поруч, схиливши голову на край ліжка, спав Анхель. Його пальці все ще ледь торкалися її долоні.

Юлія завмерла, дивлячись на втомлене обличчя друга. Вона відчула дивну суміш вдячності та збентеження. Вона завжди сприймала Анхеля як частину їхнього з Леандром світу, як вірного брата, але бачити таку самовіддану турботу було незвично.

— Анхелю... Анхелю, прокинься, — тихо промовила вона, обережно торкнувшись його плеча.

Юнак здригнувся і миттєво відкрив очі. Його погляд був каламутним від недосипу, але щойно він побачив Юлію, яка вже сиділа в ліжку з рожевим рум’янцем на щоках, він випрямився, наче від удару струмом.

— Юліє! Ти... ти прийшла до тями? Як ти почуваєшся? — його голос хрипів, він прискіпливо вдивлявся в її обличчя, шукаючи ознаки хвороби.

— Я в порядку, справді. Навіть не пам’ятаю, як знепритомніла, — вона посміхнулася, вказуючи на порожню маску. — Ти всю ніч був тут? Ухажвав за мною?

Анхель відвів погляд, ніяково потираючи шию.

— Я просто не міг залишити тебе саму. Ти кашляла... це було страшно.

— Дякую тобі, — щиро відповіла дівчина, збираючись підвестися. — Тепер нам треба поспішати. Леандро чекає, ми маємо дістатися порталу!

— Стій! — Анхель перегородив їй шлях. — Почекай. Ми не рушимо зараз. Це наказ Дона Алехандро. Ти маєш відпочити хоча б день, акліматизуватися. Гірська хвороба підступна, вона може повернутися. Леандро буде хвилюватися ще більше, якщо з тобою щось станеться на самій вершині.

Юлія зупинилася, здивована його наполегливістю. Вона уважно подивилася в очі Анхеля і помітила там щось таке, що змусило її серце стиснутися від недоброго передчуття.

— Ти так сильно переживаєш, Анхелю? Що з тобою? Ти сам не свій від самого початку нашої подорожі.

Юнак важко вдихнув, ніби перед стрибком у холодну воду. Напруга останніх годин і слова Алехандро вирвалися назовні.

— Бо ти мені подобаєшся, Юліє! — випалив він, і в кімнаті раптом стало дуже тихо. — Ти мені не просто подруга. Я не хочу, щоб ти постраждала через цей безумний план. Я боюся тебе втратити.

Юлія заціпеніла. Вона стояла в шоці, не знаючи, куди подіти руки. Вона здогадувалася про його прихильність, але почути це так прямо, тут, у горах, коли вони рятують Леандро... Це було занадто. Вона глибоко вдихнула і підійшла до нього, кладучи руки йому на плечі.

— Анхелю... ти чудовий. Ти мені дуже подобаєшся, але... як друг, як мій найкращий брат. Ти ж знаєш, що в нас із Леандром майбутнє. Ми пов'язані. Будь ласка, не ображайся... Я безмежно вдячна тобі за все, що ти зробив сьогодні. Я рада, що ти поруч зі мною в цю хвилину.

Вона міцно обійняла його. Анхель на мить застиг, а потім повільно обійняв її у відповідь. Для нього це була гірка перемога: вона не відповіла взаємністю, але її щирість і теплота розтопили кригу в його душі. Йому було достатньо того, що вона оцінила його доброту.

Їхню інтимну мить перервав енергійний стукіт у двері.

— Діти, годі теревенити! — пролунав голос Алехандро. — Спускайтеся на сніданок, там чудовий фуршет. Нам потрібні калорії перед завтрашнім днем!

Сніданок у готелі справді був розкішним. Юлія з апетитом накинулася на свіжі паштети, хрусткі багети та апельсиновий сік. Сили поверталися до неї з кожним ковтком. Весь день вони провели в спокої: Юлія гуляла біля готелю, милуючись засніженими піками та уявляючи, як зовсім скоро Леандро зможе стояти тут поруч із нею, будучи справжньою людиною.

Увечері Дон Алехандро оголосив:

— Завтра на світанку — останній ривок. Портал відкриється лише на короткий час.

Наступного ранку, оновлені й рішучі, вони знову сіли в джип. Машина впевнено рушила вгору, наближаючи їх до мети. Юлія стискала в руці срібне серце на шиї, не знаючи, що в цей самий момент Леандро вже мчить до неї в таксі, а Кракен і Король готують свою смертоносну пастку. Шлях був близький, але битва тільки починалася.

Далеко від сонячних відблисків поверхні, там, де океанська безодня стає чорною та нерухомою, розкинулися Мертві Води. У цьому жахливому місці навіть риби не наважувалися пропливати, бо кожен, хто торкався темної води, миттєво перетворювався на білі кістки, що падали на дно безмовним дощем. Саме тут, серед скелетів прадавніх чудовиськ, витав Кракен Тор.

Він більше не нагадував того морського дракона, яким був раніше. Його могутнє тіло розчинилося в самій темряві, перетворившись на велетенську, пульсуючу тінь із тисячами примарних щупалець, що пронизували простір. Раптом крізь морок промайнув Темний Скат — єдина істота, здатна вижити в цій отруті, служачи посланцем зла.

Тінь Кракена миттєво оточила прибульця. Глухий, зловещий голос, від якого здригалися навіть скелі, пролунав прямо в розумі Ската: — Що тобі треба, нікчемне створіння? Навіщо ти потривожив мій спокій у Мертвих Водах?

Темний Скат схилився так низько, як тільки міг: — Мій володарю... маю новини. Чарівник Дон Алехандро втрутився. Він розкрив дівчині Юлії таємницю порталу на горі Муласен. Вона вже на шляху до Скляної Лагуни, щоб дістати артефакт, який назавжди зробить Леандро людиною і розірве ваші кайдани.

Вода навколо Кракена раптом закипіла. З прозорої глибини спалахнули вогняні очі, що палали люттю. — Цей старий дурень! — закричав Кракен, і його голос підняв потужну хвилю, що розійшлася океаном. — З Алехандро давно треба було покінчити! Він обрав свій шлях — допомагати «невинним»... Зрадник власної магічної природи!

— Це ще не все, — перебив Скат, тремтячи від страху. — Принц Леандро пожертвував віщунці свої жабри, щоб дізнатися, де Юлія. Тепер він назавжди позбавлений дихання океану.