Розділ 22. Гірська хвороба та прихована ніжність

Розділ 22. Гірська хвороба та прихована ніжність

Джип Дона Алехандро впевнено долав круті серпантини гори Муласен. Схили ставали дедалі крутішими, а повітря — розрідженим і крижаним. Юлія сиділа на пасажирському сидінні, притулившись головою до скла. У навушниках лунала спокійна мелодія, але її думки були далеко від музики. Вона малювала у своїй уяві їхнє майбутнє з Леандром: спільний дім, навчання, літні вечори без болю у грудях і страху за кожен його подих. Вона знала, що ризикує всім, але заради «назавжди» була готова на будь-що.

Анхель, що сидів позаду, не зводив із неї очей. Він бачив, як Юлія час від часу торкається срібного серця на шиї, і відчував, як у його власній душі здіймається шторм. Він розумів, що вона кохає Леандро всім серцем, але гіркий присмак власних почуттів не давав спокою. «Можливо, мені варто зізнатися? — промайнуло в його думках. — Якщо щось трапиться там, у Лагуні... я ніколи собі не пробачу, що мовчав. Але ж вона сама має вирішити, з ким бути. А я... я просто маю бути поруч».

— Ну що, друзі, на сьогодні вистачить, — голос Дона Алехандро перервав роздуми підлітків. — Попереду вершина, ми вже піднялися досить високо. Зупинимося в гірському готелі. Я замовив номери, треба перепочити, бо завтра — вирішальний кидок.

Юлія, яка на мить задрімала, різко підхопилася. Її очі лихоманково блищали.

— Зачекайте! — обурилася вона. — Я не втомилася! Ми можемо рухатися далі. Час спливає, Леандро задихається, ми не можемо гаяти жодної хвилини!

Алехандро спокійно подивився на неї через дзеркало заднього виду.

— Леді, ваша завзятість гідна поваги, але гори не пробачають поспіху. У вас може початися гірська хвороба. Відпочиньте, це наказ.

Юлія хотіла заперечити, вона різко відчинила дверцята машини, щоб довести свою силу, але щойно її ноги торкнулися землі, світ навколо здригнувся. Голова раптово пішла обертом, а коліна стали ватяними. Повітря здалося занадто рідким, щоб наповнити легені.

— Мені... мені щось не зовсім добре... — прошепотіла вона, хитаючись.

Юлія почала падати, але не встигла торкнутися каміння — Анхель, чия реакція була миттєвою, підхопив її на льоту. Він підняв її на руки легко, наче пір'їнку, відчуваючи, яка вона тендітна і водночас гаряча від лихоманки.

— Швидко в номер! — скомандував Алехандро. — Їй треба гаряче питво і спокій. Шлях до Скляної Лагуни довгий, вона має відновити сили.

Анхель, міцно притискаючи Юлію до себе, гнівно подивився на мага.

— Це обов'язково — тягнути її туди?! Вона може загинути! Це занадто небезпечно для людини!

— Ти будеш її супроводжувати, Анхелю, — відповів старий маг, збираючи речі. — Твоя роль — бути її тінню. А я за допомогою магії маю стримувати Кракена Тора. Він уже почав діяти, він відчуває наші наміри й скоро спробує забрати чакру Леандро силоміць. Тому ми відпочинемо до завтра, а потім — у бій. Неси її!

Анхель швидко зайшов до готелю, поки Алехандро розмовляв із адміністратором. Маг непомітно для хлопця за допомогою чарів поклав ключ від номера прямо в кишеню Анхеля. Переживаючи за стан дівчини, Анхель однією рукою намацав ключ і, знайшовши на дверях цифру «25», відчинив кімнату.

Він обережно поклав Юлію на ліжко. Її обличчя було блідим, а дихання — уривчастим. Він вкрив її ковдрою, намагаючись виявити всю турботу, на яку був здатний.

— Леандро... тримайся... я врятую тебе... — ледь чутно промовила Юлія крізь сон, не розплющуючи очей.

Ці слова боляче кольнули Анхеля, наче гостра голка в саме серце. Він завмер, дивлячись на її заплющені повіки. Незважаючи на цей біль, він не відпустив її руку. Він сидів поруч на краю ліжка, мовчки стискаючи її долоню, оберігаючи її спокій. Для нього не мало значення, що вона кличе іншого — зараз він був її єдиним захистом у цьому холодному гірському світі, і він не збирався відступати.

За вікном готелю завивав вітер, а в кімнаті панувала тиша, порушувана лише важким диханням дівчини, яка заради кохання кинула виклик долі, та мовчазною відданістю друга, чиє серце розбивалося на друзки, але продовжувало любити.

Ніч у горах була нещадною. Холодний вітер бився у вікна готелю, а всередині номера 25 повітря здавалося густим і неживим. Юлія лежала під важкою ковдрою, метаючись у гарячці. Її обличчя зблідло до синяви, а сухий, болісний кашель розривав тишу кімнати. Кожен спазм змушував її крихке тіло здригатися, і з її вуст знову й знову злітало лише одне ім'я: «Леандро... Леандро...»

Анхель, який сидів поруч, не міг більше на це дивитися. Кожен її кашлевий випад відгукувався в його серці фізичним болем. Він підхопився, відчуваючи безпорадність і злість. Не витримавши, він кинувся коридором до номера Дона Алехандро.

Він постукав так сильно, що старий маг відчинив двері майже миттєво, накинувши халат поверх своєї подорожньої одежі.

— Доне Алехандро, зробіть що-небудь! — вигукнув Анхель, ледь стримуючи крик. — Використайте закляття, зціліть її! Вона задихається!

Маг поправив окуляри, його обличчя було втомленим.

— Мою магію можуть відчути, Анхелю. Якщо Кракен Тор вистежить мій енергетичний слід тут, у горах, весь наш похід буде марним. Ми станемо відкритими мішенями ще до того, як дійдемо до порталу.

— То що нам робити?! — Анхель перейшов на крик, стискаючи кулаки. — Чекати, поки вона помре? Якщо ви нічого не зробите, я сам знесу її вниз, у місто, і нехай тоді все горить вогнем! Ви самі будете рятувати свого Леандро, а я врятую її!

Алехандро уважно подивився на юнака. Він бачив не просто підлітка, а воїна, готового піти проти всього світу заради дівчини. Старець поклав руку на плече Анхеля, відчуваючи його тремтіння. — Я бачу, як ти переживаєш за неї, як за подругу...

— Вона мені не просто подруга! — перебив його Анхель, важко дихаючи. — Вона мені дорожча за життя. Я люблю її, розумієте? Більше за все на світі.

Алехандро ледь помітно посміхнувся — сумно і водночас із розумінням.