Розділ 20. Тінь обману заради життя

Розділ 20. Тінь обману заради життя

Вечір опустився на Майорку, розливаючи над горами глибоку фіолетову акварель. Леандро вже чекав на їхньому таємному місці — на тому самому виступі скелі, де стояв встановлений телескоп. Він вдивлявся у перші вечірні зорі, але його серце було неспокійним. Останнім часом повітря здавалося йому дедалі важчим, а невидимі лещата Кракена стискалися навколо грудей все сильніше. Кожен подих був маленькою перемогою над болем, яку він ретельно приховував від Юлії.

Раптом він почув швидкі кроки. Юлія бігла до нього, її волосся розвівалося вогняною хмарою, а очі лихоманково блищали. Вона задихалася, але не від прокляття, а від хвилювання та вантажу таємниці, яку несла в собі. Досягнувши Леандро, вона, не сказавши ні слова, притягнула його за комір сорочки та пристрасно поцілувала в губи. У цьому поцілунку було стільки відчаю та ніжності, що хлопець мимоволі здригнувся.

— Юліє? — Леандро відсторонився, заглядаючи в її обличчя з тривогою та цікавістю. — З тобою все добре? Ти сама не своя.

Юлія відвела погляд, її серце калатало. Як сказати йому правду? Як зізнатися, що вона збирається спуститися в Скляну Лагуну до народу Кристаліс, де сіль може роз’їсти його тіло за лічені хвилини? Вона знала: якщо Леандро дізнається, він піде за нею на вірну смерть.

Вона міцно стиснула його сильну руку, відчуваючи прохолоду його шкіри, і змусила себе посміхнутися.

— Дорогий... мені треба декуди виїхати. Буквально на пару днів.

Леандро нахмурив брови, його погляд став серйозним.

— Куди, Юліє? Що за раптовість?

— Е-е... — Юлія затнулася, підшукуючи слова для рятівної брехні. — Мені треба з’їздити по справах. Це... це особисте. Тобі небезпечно їхати зі мною, там будуть довгі переїзди і...

— Ти думаєш, я не впораюся? — Леандро перебив її, і в його голосі пролунала легка образа. — Ми завжди робили все разом. За ці два роки ми не розлучалися більше ніж на день. Позволь мені поїхати з тобою. Я захищу тебе, якщо знадобиться.

Юлія відчула, як смак обману стає гірким, наче полин. Вона ніжно погладила його по щоці, намагаючись заспокоїти.

— Це в гості до родичів по батьковій лінії, Леандро. Усього на два дні, обіцяю. Там виключно особисті, сімейні справи, які я мушу владнати сама. Розумієш?

Хлопець довго дивився в її очі, намагаючись вловити там бодай тінь нещирості, але Юлія трималася стійко. Зрештою, він важко зітхнув. Його пальці ніжно торкнулися її обличчя.

— Ну добре... Якщо справи справді термінові — їдь. Але мені це не подобається.

Юлія з полегшенням обійняла його, ховаючи обличчя на його плечі. Вона чула, як важко він дихає, і це додавало їй рішучості. Вона знала, що завтра вона вирушить у небезпечну подорож до народу Кристаліс, і її супутником буде Анхель. Тільки він, як морський житель, що не підпав під прокляття Кракена, зможе підстрахувати її біля входу в лагуну, хоча навіть для нього сіль буде небезпечною. Але Леандро не повинен знати нічого.

— Дзвони мені і пиши кожну годину, — промовив Леандро, дивлячись на зорі крізь телескоп. — Я буду хвилюватися так, ніби ти на іншому боці планети.

— Ти найкращий! Найкращий у світі! — вигукнула Юлія, знову цілуючи його, намагаючись запам'ятати це відчуття на випадок, якщо Скляна Лагуна не захоче її відпускати.

Весь вечір вони провели разом, спостерігаючи за сузір'ями. Юлія дивилася на далеку туманність і думала про «Морське серце у солі». Вона знала, що завтра вранці зустрінеться з Анхелем і відкриє йому свій план. Вона попросить його про мовчання, бо любов іноді вимагає не тільки правди, а й великої таємниці заради порятунку.

Леандро дивився на Юлію і посміхався, не підозрюючи, що ця тендітна дівчина збирається кинути виклик прадавнім силам солі та магії народу Кристаліс лише для того, щоб він міг просто... дихати.

Ранок на узбережжі видався яскравим і безжально сонячним, зовсім не схожим на той похмурий настрій, що панував у душі Юлії. Анхель у цей час перебував у царстві глибокого сну. Він спав так міцно, що його хропіння, здавалося, змушувало вібрувати шибки в невеликій кімнатці, яку він займав під час візиту. Але раптовий, наполегливий стукіт у двері розірвав його солодкі мрії про підводні перегони.

— Ну хто там мене будить?! — вигукнув він, підхоплюючись із ліжка і заплутуючись у простирадлах. — Майте совість, сонце ще навіть не повністю вилізло!

— Анхелю, це я, Юлія! — пролунав голос дівчини за дверима. — Відчиняй швидше, це терміново!

Хлопець закляк. Юлія? У таку рань? Він миттєво кинувся наводити лад: одним махом закинув ковдру на ліжко, запхнув розкиданий одяг під стілець і намагався пригладити розпатлане волосся. — Входь, входь, Юліє! Вже відчинено!

Коли двері відчинилися, Анхель на мить затамував подих. Юлія стояла на порозі в яскраво-рожевих шортах та зеленій футболці, що підкреслювала колір її очей. Її руде кучеряве волосся неслухняно вибивалося з-під панамки, створюючи навколо голови золотавий німб. Вона виглядала такою живою і рішучою, що Анхель мимоволі замилувався, відчуваючи, як у грудях щось солодко стислося.

— Доброго ранку, Анхелю, — ніяково промовила вона, помітивши його пильний погляд.

— А, так, доброго ранку, Юлю! — Анхель струснув головою, намагаючись повернутися до реальності. — Пробач за мою грубість, просто... мені снилися такі сни, не повіриш. Але то пусте. Що сталося? Чому ти тут сама, без Леандро?

Юлія пройшла в кімнату і сіла на край стільця. Вона розповіла йому все: про «Морське серце у солі», про народ Кристаліс, про Скляну Лагуну і про те, як повільно задихається Леандро під закляттям Кракена Тора.

— Нам потрібно вирушити в путь зараз, — закінчила вона, дивлячись Анхелю прямо в очі. — Я прошу твоєї допомоги. Нам треба пройти крізь портал Дона Алехандро.

Анхель слухав її, і його обличчя ставало дедалі серйознішим. Він схрестив руки на грудях, обмірковуючи почуте.