Розділ 19. Пошуки «Морського Серця у Солі»

Розділ 19. Пошуки «Морського Серця у Солі»

Ранок наступного дня був наповнений безтурботним сміхом. Юлія стояла на ганку, спостерігаючи, як Леандро разом із Анхелем, що приїхав у гості, наввипередки мчали з крутої гори на велосипедах. Їхні крики відлунювали від скель, а вітер розвівав сорочку Леандро. З боку здавалося, що це просто звичайні підлітки, які насолоджуються канікулами. Але Юлія бачила те, чого не помічали інші: як Леандро іноді непомітно притискав руку до грудей, і як блідло його обличчя після кожної фізичної напруги.

«Закляття Кракена Тора не зникло, воно просто зачаїлося», — з гіркотою подумала дівчина. — «Він віддає своє життя за кожну хвилину зі мною. Я не можу просто стояти й дивитися, як він згасає».

Юлія рішуче повернулася на кухню. Вона знала, що шлях до серця чарівника лежить через щирість... і, можливо, через трохи солодощів. Весь ранок вона чаклувала над пирогом із лимонним курдом — кислинка цитруса та солодке безе нагадували їй про сонце Майорки. Загорнувши теплу випічку в серветку, вона вирушила до вершини гори, де в самотній вежі, оповитій туманом, жив дон Алехандро.

Чарівник зустрів її на порозі. Він виглядав ще старішим, ніж два роки тому, але його очі світилися розумом тисячоліть.

— Я чекав на тебе, Юліє, — промовив він, приймаючи пиріг. — Кохання, яке не знає кордонів, завжди приходить по відповіді.

Вони сіли за масивний дерев'яний стіл. Юлія розповіла все: про те, як Леандро задихається, про їхній перший поцілунок під зірками та про свій страх втратити його назавжди.

— Я хочу, щоб він став людиною. Справжньою. Щоб море більше не тягнуло його назад, а магія Кракена не мала над ним влади. Допоможіть мені! Це наше перше кохання, і я знаю — воно на все життя.

Дон Алехандро важко зітхнув. Він взяв руки Юлії у свої — його долоні були сухими, як пергамент. — Щоб розірвати зв’язок із безоднею, не достатньо просто бажання. Тобі потрібно знайти артефакт, що зветься «Морське серце у солі».

Він підвів Юлію до великого дзеркала-порталу в кутку кімнати. Провівши по склу рукою, він показав їй видіння: глибока печера під Скляною Лагуною, де вода була настільки солоною, що виштовхувала все живе. У центрі печери, на постаменті з білих кристалів, пульсував м’яким рожевим світлом камінь, схожий на скам’янілу сльозу океану.

Юлія уважно вдивлялася в портал Дона Алехандро, намагаючись запам’ятати кожну деталь. Видіння змінилося: тепер вона бачила не просто порожню печеру, а ціле підземне місто, що розкинулося під товщею солоних вод Скляної Лагуни. Стіни там були прозорими, як кришталь, а будинки висічені прямо з соляних скель.

— Це місце не пустує, Юліє, — тихо промовив маг, погладжуючи бороду. — Там живе народ Кристаліс. Це морські істоти, але вони не схожі на народ Леандро. Тисячі років тому вони обрали життя в екстремально солоній воді, і їхня шкіра стала твердою та блискучою, наче алмаз. Вони — охоронці «Морського Серця у Солі».

Юлія здригнулася, бачивши в дзеркалі тіні істот із гострими, як лезо, плавниками та очима, що світилися холодним сріблом. — Чи вони ворожі? — запитала вона, не відводячи погляду.

— Вони нейтральні, але непохитні. Для них «Серце» — це джерело чистоти лагуни. Кристаліс не віддадуть його просто так. Тобі доведеться довести, що твоя мета варта такої втрати для їхнього світу. Пам'ятай: Кристаліс не знають тепла, вони живуть у холоді солі. Твоє гаряче людське серце може стати як твоєю зброєю, так і твоєю вразливістю.

Юлія вдивлялася в портал, запам’ятовуючи шлях.

— Але будь обережна, — додав Алехандро. — Скляна Лагуна захищена чарами самотності. Туди не може увійти морська істота — сіль миттєво роз’їсть їхню шкіру. Тільки людина, чиє серце сповнене жертовності, зможе дістати артефакт. Ти підеш туди сама, Юліє. Це твій іспит.

Дівчина кивнула. У її погляді не було страху, лише залізна рішучість.

— Я піду. Заради Леандро я піду навіть на край світу.

Дон Алехандро простягнув їй невеликий скляний флакон.

— Візьми це. Коли знайдеш «Серце у солі», поклади його сюди. І пам’ятай: у тебе є лише одна спроба. Якщо Кракен відчує твої наміри, він зробить усе, щоб лагуна стала твоєю могилою.

Юлія подякувала чарівнику і вийшла з вежі. Спускаючись з гори, вона бачила, як Леандро і Анхель внизу все ще сміються, не підозрюючи про небезпеку. Вона міцно стиснула флакон у кишені. Тепер вона мала план. Вона врятує своє кохання, навіть якщо для цього доведеться кинути виклик самому океану.