Розділ 14. Паелья під зорями та благословення батьків

Розділ 14.  Паелья під зорями та благословення батьків

Після бурі на Чорних Скелях містечко Майорка здавалося незвично тихим, ніби сама природа давала героям час перевести подих. Коли батько Юлії, старий рибалка Матео, дізнався про все, що сталося з його донькою, його першою реакцією був шок. Він довгі роки виходив у море, знаючи його примхи, але ніколи не міг уявити, що підводний світ настільки близько. Дізнатися, що найкращі друзі його доньки — морські істоти, було непросто. Проте, дивлячись у щасливі очі Юлії та згадуючи, як самовіддано Леандро кинувся її рятувати, Матео змирився. Його серце рибалки підказало: важлива не луска на шкірі, а те, що всередині.

На честь перемоги та дивовижного порятунку Матео вирішив влаштувати велику вечерю. Він витягнув величезну сковорідку для паельї, розпалив вогонь у дворі та почав чаклувати над стравою, аромат якої незабаром розлетівся всією вулицею.

На вечерю були запрошені всі. Уго та Паула прийшли в гості, і цього разу вони вже не намагалися повністю приховувати свою справжню природу. Їхня шкіра все ще мала легкий синюватий відтінок, а рухи були надто плавними для людей, але в затишному дворику рибалки вони почувалися в безпеці. Поруч із ними за столом сидів дон Алехандро, поклавши свою магічну палицю на коліна, та Анхель, який уже встиг потоваришувати з Матео, допомагаючи йому розливати вино.

— Спробуйте, — припрошував Матео, подаючи гостям тарілки з паельєю, повною соковитих креветок та ароматного рису. — У морі ви їсте все сирим, а в нас на суші вогонь додає смаку життю!

Уго обережно скуштував страву і його очі округлилися від задоволення. Паула теж усміхнулася, вперше за довгий час почуваючись на суші не як у ворожому таборі, а як удома.

Проте Уго не міг повністю позбутися тривоги. Він відставив тарілку і подивився в бік саду. Там, під розлогою оливою, Леандро, Юлія та Анхель весело гралися з Мармеладиком. Рудий кіт, який раніше шипів на «чужинців», тепер дозволяв Леандро чухати себе за вушком і намагався впіймати мотузочку, якою махала Юлія. Їхній сміх дзвенів у нічному повітрі, чистий і безтурботний.

— Що буде з моїм сином далі? — тихо запитав Уго, звертаючись до чарівника. — Він принц безодні, його дім — океан. Як він зможе вижити тут, де все таке крихке?

Дон Алехандро подивився на полум'я вогнища, і в його очах промайнули іскри давніх знань.

— Тільки Бог Посейдон знає напевно, — відповів старець. — Але подивіться на нього зараз. Леандро має рідкісний дар — знаходити друзів і любов там, де інші бачать лише ворогів. Нехай він живе так, як веліло йому серце. Навіть якщо одного дня йому доведеться назавжди розпрощатися з морем, він ніколи не буде самотнім. Його чакра живиться не водою, а цим світлом, яке вони з Юлією створили разом.

Паула взяла чоловіка за руку, дивлячись на сина.

— Він сказав нам, що хоче йти до школи, Уго, — м’яко промовила вона. — Він хоче вчитися людським наукам, читати їхні книги, розуміти їхні зірки.

Уго довго мовчав, спостерігаючи, як Леандро щось захоплено пояснює Юлії, показуючи на небо. Батько згадав, яким слабким був син під дощем Кракена, і яким сильним став, коли взяв дівчину за руку.

— Добре, — нарешті зітхнув Уго, і в його голосі більше не було сталі, лише батьківська гордість. — Якщо він зміг перемогти магію Кракена і розтопити серце кам’яного Рікардо, то зможе все. Пора його відпустити. Він більше не просто наш маленький принц. Він — людина океану.

Вечеря тривала до пізньої ночі. Старий рибалка та морські чужаки сиділи за одним столом, розбиваючи вікові кордони. Леандро знав: попереду школа, вивчення мови, складні будні на суші та вічна небезпека від Кракена, що зачаївся. Але сьогодні, під захистом Дона Алехандро та любов’ю Юлії, він вперше відчув, що він справді вдома.

А Мармеладик, вмостившись на колінах у Леандро, солодко зажмурився. Він теж зробив свій вибір: цей хлопець, що пахне сіллю та магією, тепер був частиною їхньої з Юлією зграї. Історія їхньої боротьби тільки починалася, але сьогодні любов перемогла, залишивши на губах смак солоної паельї та обіцянку нового світанку.