Розділ 13. Смарагдова сталь та світло двох сердець

Розділ 13. Смарагдова сталь та світло двох сердець

Похмурі скелі півострова здавалися зубами велетенського хижака, що вчепився в саме небо. Гроза, яку накликав Кракен Тор, розігралася не на жарт: чорні хмари закрутилися у гігантську вирву, а вітер став таким сильним, що, здавалося, міг зсунути гори. На самому піку, під старим розлогим деревом, Рікардо стояв із тріумфальною посмішкою. Поруч із ним Юлія, знесилена та прив’язана до стовбура, відчайдушно боролася з мотузками. Її руде волосся палало на фоні сірого неба, як останній вогник надії.

Рікардо міцно стискав смарагдовий гарпун. Його очі горіли божевільним вогнем.

— Сьогодні я стану легендою Майорки! — кричав він у морську далечінь. — Я виманю це чудовисько на світло!

У цей момент автомобіль дона Алехандро, важко підстрибуючи на камінні, загальмував біля підніжжя. Леандро вискочив із машини ще до того, як вона повністю зупинилася. Його серце калатало так сильно, що він ледь чув власні думки.

— Зупини це безумство, Рікардо! — закричав Леандро, стрімко підіймаючись угору по слизьких скелях. — Відпусти її! Твій ворог — я, а не вона!

Рікардо різко обернувся, і на його обличчі проступила гидка ухмилка. Юлія, побачивши Леандро, на мить забула про біль.

— Леандро! Ти повернувся! — її крик був сповнений такого щастя, що навіть грім на мить затих.

— Я не кину тебе, Юліє! Ніколи! — відгукнувся він.

Але Кракен Тор, спостерігаючи за цією сценою з глибини, вирішив, що настав час для його фінального ходу. Він змахнув могутнім щупальцем, і небо розітнула блискавка. У ту ж мить на землю обрушився надпотужний потік магічного дощу. Це не була звичайна злива — кожна крапля несла в собі силу океану, здатну змивати будь-яку подобу.

За лічені секунди одяг Леандро намок наскрізь. Він застиг, відчуваючи, як магічна маскування тане під струменями води. На очах у приголомшеної Юлії та очманілого від радості Рікардо людська шкіра хлопця почала змінюватися. Його шию вкрили зябра, пальці з’єдналися тонкими перетинками, а по всьому тілу проступила мерехтлива смарагдово-синя луска.

— Так ось ти хто! — зареготав Рікардо, міцніше перехоплюючи гарпун. — Значить, «бродяга» виявився справжнім монстром! Ну що ж, така здобич мені й потрібна. Батько пишатиметься мною, коли я принесу твій труп на площу!

Він націлив вістря прямо в груди Леандро. Юлія закричала, намагаючись закрити друга собою, наскільки дозволяли мотузки. Рікардо вже був готовий натиснути на гачок, але повітря навколо раптом завібритувало від низького, гучного звуку.

Дон Алехандро, який встиг піднятися на плато, підняв свою палицю високо вгору. Синій кристал на верхівці спалахнув яскравіше за сонце.

— Кам’яне серце має стати каменем! — пролунав владний голос мага. — Твоя заздрість — твоя в'язниця, Рікардо!

Магічний промінь ударив у підлітка якраз у ту мить, коли він збирався вистрілити. Рікардо завмер. Його обличчя, спотворене злобою, почало сіріти, а одяг перетворюватися на холодний граніт. За мить на краю скелі залишилася лише нерухома статуя зі смарагдовим гарпуном у руках.

Леандро, не гаючи ні секунди, кинувся до Юлії. Своїми гострими кігтями він миттєво розрізав грубі мотузки. Дівчина впала в його обійми, не зважаючи на холодну луску та дивну подобу хлопця. Дощ продовжував лити, але тепер він здавався просто водою.

Вони дивилися одне одному в очі.

— Леандро... я... — почала Юлія, торкаючись його обличчя.

— Я не покину тебе. Ти найдорожче, що в мене є, — відповів він, і його голос звучав тепер з легким підводним відлунням, але так само щиро.

Юлія посміхнулася і простягнула йому свою руку. Коли їхні долоні — людська та морська — з’єдналися, сталося неймовірне. З місця їхнього доторку вирвалося сліпуче синьо-біле сяйво. Воно піднялося стовпом до самого неба, розганяючи чорні хмари Кракена. Дощ вмить припинився, і перші промені сонця пробилися крізь туман. Їхнє кохання, чисте і жертовне, виявилося сильнішим за давнє прокляття.

Глибоко під водою Кракен Тор заричав від нестерпного болю. Світло від їхнього союзу обпікало його темну сутність.

— Ні! Це неможливо! — лютував монстр, б’ючи щупальцями по дну. — Його чакра мала зникнути! Вона мала розчинитися в болю та страху! Як він міг зберегти силу, торкнувшись людини під моїм дощем?!

Тор зрозумів: чарівник Алехандро допоміг їм створити новий вид магії — магію єдності двох світів. Але дракон не збирався здаватися.

— Ну почекайте... — прошипів він, занурюючись у найтемніші глибини. — Я знайду спосіб знищити ваше кохання. Ви ще пошкодуєте, що наважилися переступити межу між морем і сушею!

А на скелях Майорки, у тиші, що настала, Юлія та Леандро продовжували триматися за руки, знаючи, що це лише початок їхнього великого шляху.

Над Чорними Скелями запала кришталева тиша, яку порушував лише лагідний шепіт прибою, що нарешті вгамувався. Золоте світло, народжене дотиком рук Леандро та Юлії, повільно розсіялося, залишивши по собі відчуття тепла та неймовірного спокою. Смарагдовий дощ Кракена зник, наче страшний сон, а замість нього повітря наповнилося свіжістю озону та ароматом морської солі.

Саме в цей момент на плато піднялися Паула та Уго. Вони завмерли на місці, важко дихаючи після стрімкого підйому. Те, що вони побачили, не вкладалося в жодну з їхніх стародавніх підводних легенд. Їхній син, принц океану, стояв у своїй справжній подобі — зі смарагдовою лускою, що виблискувала під променями сонця, — і тримав за руку людську дівчину. Але найдивовижнішим було не це. Вони на власні очі бачили той стовп світла, який розігнав магію Кракена — магію, перед якою схилялися навіть королі безодні.

Паула притиснула руки до грудей, її очі наповнилися сльозами подиву. Уго, зазвичай непохитний і суворий, опустив голову, визнаючи силу, яка була величнішою за будь-яку зброю чи владу.

Леандро, відчувши присутність батьків, обережно відпустив руку Юлії й зробив крок назустріч. Він більше не відчував провини чи страху. У його погляді була впевненість того, хто знайшов свою істину.