Серце Тіні

РОЗДІЛ VII — “Пам’ять місяця”

Світ перетворився на відлуння старої історії.

Море стало червоним, повітря — важким, як кров.

У небі горів місяць, і кожна його крапля падала вниз, залишаючи сліди світла на руїнах.

Еліан і Рен стояли на вершині вежі пам’яті — місця, де колись зберігали історію людства.

Тепер воно було схоже на храм.

Вона згадала все.

Минуле життя.

Свій гріх — любов, що спалила небо.

Його обіцянку — зрадити, щоб урятувати.

— Ми повторюємо все, — прошепотіла вона.

— Бо світ не навчився прощати, — відповів Рен.

— А ми?

— Ми лише відлуння.

Вона подивилась на кривавий місяць, і той засяяв яскравіше.

Кожен спогад повертався — і з кожним ударом серця її тіло ставало прозорішим, майже світловим.

Але світло боліло.

Мора з’явилася у повітрі, мов із попелу.

— Ти не повинна була з’єднатися з тінню. Ти розірвала межу.

— Можливо, межі більше не потрібні, — сказала Еліан спокійно.

— Ти не розумієш, що створила, — голос Мори затремтів. —

Коли світло і тінь зливаються, народжується хаос.

Еліан поглянула на Рена.

— А може, це — новий порядок.

І тоді небо розкололося.

Місяць опустився нижче, майже торкаючись міста, і в його сяйві знову народилося те саме слово:

Кров.

Не руйнування — очищення.

Подобається

#6051 в Любовні романи
#1473 в Любовне фентезі
#418 в Містика/Жахи

Відредаговано: 16.11.2025