24

24

Черговий розділ закінчився, якраз завершивши сторінку. Тільки Рума хотіла її перегорнути, як за дверима почулися тихі кроки. Дівчинка напружено глянула на двері, але увійшов зовсім не той, кого вона очікувала побачити. Юнак у сірій робі прийшов глянути, чи горить камін. І Рума видихнула з полегшенням. На її питання молодий чоловік відповів, що свято якраз  розпалі, що хранителі ще пів ночі будуть бенкетувати. А от гості вже розійшлися по своїх кімнатах.

Підкинувши дров у вогонь, юнак пішов, залишивши Руму саму. А вона ще довго сиділа дивлячись на двері, з острахом здригаючись, коли повз хтось проходив. Страшенно не хотілося бачитися ні з Томаром, ні з його батьком. А тут її занадто просто знайти. Отже не довго думаючи, Рума зіскочила з ліжка, знову одяглася і, прихопивши вовняну накидку та свічку, рушила у коридор.

 За вікнами вже давно чорніла ніч, і тіні на стінах від теплого світла смолоскипів з кожною хвилиною ставали все густішими. Вони стрибали, танцювали, бігли поруч з Румою, бігли за нею, і від того дійства серце дівчинки провалювалося аж у п’яти. Страх темряви охопив її з новою силою. Але треба було іти. Чомусь вона була упевнена, що барон прийде з нею говорити. А розмови цієї зовсім не хотілося.

Так, ніким не поміченою, вона  дісталася до потрібної зали. Трохи постоявши перед важкими дверима і набравшись сміливості, Рума штовхнула їх плечем. І те скрипіння, яке луною прокотилося по залу, моторошним холодом обдало душу дівчинки. Незвичне, наче якесь потойбічне.

 Рума застигла у дверях, зазираючи всередину. Холодне світло місяця заливало залу сріблом з великих вікон.

Дівчинка зробила несміливий  крок всередину, потім ще один. Її серце шалено колотилося у грудях,  вона ніяк не могла зрозуміти чи то вона так боїться привидів, чи можливої зустрічі з бароном. Може темрява у кутках то лише її уява? Вона застигла на місці, виставивши вперед малесенький вогник свічки. Те, що ховалося у кутку не могло бути уявним, бо ж Рума чітко помітила, як велетенський згусток темряви заворушився біля шаф і повільно поповз по підлозі, лякаючи примарне світло місяця. На чолі виступив холодний піт, Рума навіть перестала дихати. Та зараз темряві видно не було до неї діла. Тож, отак постоявши, зрозумівши, що на неї не звертають уваги, Рума таки дісталася до потаємної кімнати, де ховалася від храмових воїнів.

Де її точно ніхто не знайде, так це тут. Швиденько запаливши свічки у канделябрах, Рума узяла з ліжка ковдру і вмостилася у кріслі з книжкою. І коли нарешті її злякане сердечко трохи заспокоїлося, з-за дверей почулися дивні звуки, ніби хтось пересував драбини. Рума відчула, як у неї на голові заворушилося волосся. Зараз тут вона була сама, серед привидів і темряви. Стало важко дихати. Дівчинка швиденько розгорнула книгу на потрібній сторінці. Треба було швидше тікати у світ книги, аби перестати звертати увагу на усі ці згустки пітьми і шарудіння привидів. А може, то і не привиди, може, то, наприклад, миші, чи хтось з п’яних хранителів? Але свої здогади Рума вирішила не перевіряти, лише краще замоталася у ковдру і опустила погляд на книгу.

--------   --------

 Іноді стається так, що коли люди знаходять своє маленьке щастя, то геть забувають про те, що коїться у іншому світі. Особливо, коли цьому щастю нічого не загрожує у невеличкому, але надійному місці. Тож так трапилося і тут, у прихованому замку дракона. Це місце змінювало реальність, змінювало простір, змінювало плин часу, іноді здавалося, що його тут узагалі не існує. Сіара це відчувала  сильніше за усіх. Та коли вона намагалася розповісти про свої підозри, ніхто не звертав на це уваги, бо усім було добре. Недобрі здогади почали закрадатися у думки принцеси.  А найголовніше – Веден робив вигляд, що все гаразд.

Холодна ніч вкрила своїми крилами землю і розсипала у чорних небесах діаманти сузірь. Сіара видихнула хмаринку пари і здійняла незрячі очі до неба.

– Ведене, ти тут? – вона піднялась на останню сходинку стіни ,  вітер підхопив її розпущене волосся і вмить сплутав його.

– Небо сьогодні таке чудесне… – тихо промовив він, – я б хотів показати його тобі. Північні зорі такі ясні.

Але цієї ночі леді інг Кхарон не була налаштована на приємні бесіди про зірки. Її терпінню прийшов край.

– Ти що робиш?!

Сталь голосу відбилася від чорних каменів і луною пронеслася над замком.

– Про що ти?

Невже він гадає, що таке можливо приховати?

– Веден, припини. Мені набридло бути божевільною, яка блукає темними коридорами і бурмоче собі під носа, що тут щось не так. І усі, окрім мене, раптом забули, що вони мають робити.   

– Я стомився.

– А я, по-твоєму, ні?! Я стомилася удвічі більше.

Сіара всілася між зубцями стіни. Вона схилила голову. Лють повільно накочувалася хвилями ледь відчутного жару. Її потрібно було стримати.

– Я бачила пожежі. Війна знищить світ.

Він мовчав.

– Ти ж не можеш цього дозволити.

– А чому ні?

Принцеса на мить втратила мову. Така відповідь з його вуст. Що ж це таке?

         – Як же так?

Важке зітхання.

– Не має значення, – його голос став схожим на кригу

– Як то не має значення?! А життя ні в чому неповинних людей теж не мають для тебе значення? Ти ж дракон – захисник.

Вітер підхопив його плащ, і той затріпотів за плечима, наче крила.

– Кого я маю захищати? Хіба не однаково, як загинуть люди чи від руки богів чи від…

– Що?!

На мить все спалахнуло новими відчуттями, різкими до болю у очах. Сіара схилила голову, важко дихаючи, і лють знову відступила.

– Все брехня. Ми лише маріонетки, і неважливо у чиїх руках. Невже ти ще цього не зрозуміла? Смерть з обох сторін. Я не бажаю, щоб світ топили у крові.

– Але так і буде, коли ми не вступимо у бій.