22

22.

Новий день прийшов яскравим сонячним світлом у вікна і теплом від каміну, яке більше не лякало і не спричиняло болю. Румі нарешті дозволили вставати.  Не встигла вона і кроку ступити від дверей, як її одразу спіймала Ялна і потягнула у «жіноче царство». Після сніданку Ялна із завзяттям узялася чепурити свою маленьку подругу. Спочатку викупала її у діжці з гарячою водою, потім всадила у крісло біля печі і почала чесати мокрі коси. Рума слухняно сиділа там у закутку, з цікавістю споглядаючи за роботою, яка кипіла у цій залі. Всі були при ділі, щось готували, пекли, носили. Воно й не дивно, скоро свято.

Після усіх процедур, Ялна дістала великий пакунок і якось дуже загадково поглянула на подругу.

– Що ж, саме час поглянути, що тут для тебе приготували, – хитро всміхнулася вона і подала Румі руку. – Певно, ходімо у кімнату. Бо тут можна чимось забруднитися.

А вже за пів години здивована і збентежена Рума стояла перед невеличким дзеркалом, яке приніс Дивін, і роздивлялася своє відображення. Це було не просто святкове вбрання, це був витвір мистецтва. блакитний атлас, золота парча… чорні намистинки-блискітки мерехтять темними барвами казкового світла, наче діаманти. А спідниця! То взагалі просто диво якесь. Не у всіх міських дівчат були такі сукні. Як у справжньої принцеси. І це зробили спеціально для неї! Рума притиснула долоню до губ, не вірячи своїм очам. А Ялна дістала якісь дивні штукенції, нитки блакитного бісеру, який виблискував на сонці,  наче справжні сапфіри.

– Тепер черга за зачіскою, – примружила очі білявка.

А в Руми аж в очах потемніло.

– То свято сьогодні?

Ялна згідно мугикнула і взялася розкладати на столі щітки та шпильки.

– Але ж ти не одягнена, – здивувалася дівчинка. – Ти ж не встигнеш.

Білявка махнула рукою і всміхнулася.

– Усі наряди і маски, то все для дітей. А святкову сукню я встигну надягти, не переймайся. Головне, зараз завершити твій образ. Дивін, певно, знепритомніє, як тебе побачить, та й не тільки він, – підморгнула Румі подруга і вказала на крісло.

Обережно, щоб не дай боже не наробити складок на шовковій спідниці Рума вмостилася на стілець. І Ялна взялася до справи. Вона розчісувала руді коси і розповідала цілу купу всякого про свято і про гостей, які, як виявилося, з’їхалися у бібліотеку. Приїхав навіть справжній барон з сином. І приїхали вони не просто так, а від самого правителя, наче з якимись дорученнями. Та про те Ялна не знала, так, чула краєм вуха от і переказала Румі.

– Думаю, баронському сину тільки ти зможеш у пару стати на цей вечір, – всміхнулося відображення Ялни у дзеркалі, коли вона закладала останню косичку у складну зачіску Руми. – Краса неймовірна, та ще й яке вбрання…

На гарному обличчі білявки з’явилася захоплена посмішка.

– Справжня принцеса, – Ялна ніжно пригорнула Руму до себе, – Ну все, коли вдарить дзвін на вежі – то й буде час іти на свято. А я побігла, треба таки і себе до ладу привести.

Вона пішла. А Рума так і залишилася стояти посеред кімнати перед дзеркалом, знову роздивляючись вбрання, зачіску і черевики. А вони були справжнім дивом. Вишукані, шовкові, у колір сукні, в середині з теплим лисичим хутром.

Рума поправила пишні спідниці, хотіла сісти на ліжко, але злякавшись, що зіпсує наряд, залишилася стояти, як лялька у вітрині. Та стояти виявилося не так вже й просто, бо в тиші знову почало здаватися, ніби у кутках заворушилася темрява, зашепотіла десятками тихесеньких голосочків. Рума застигла на місці, злякано заплющивши очі. Але не допомогло.  Дівчинка стиснула кулачки, глибоко вдихнула і,  щоб хоч якось відволіктися, почала пошепки наспівувати пісеньку, яку чула від Ялни.  А хвилини тягнулися так повільно…

Ввижалося, наче тіні на стінах, почувши її тихий спів пускалися у якийсь химерний танок. Хоча, можливо, то усього лише гра світла. Рума озирнулася на вікно, у яке ще й досі лилося сонячне проміння, немов шукаючи захисту. А темрява танцювала на стінах, стрибала по книжкових полицях і клубочилася по кутках. Серце Руми забилося швидко-швидко. В якийсь момент взагалі зупиниться від страху. Та нарешті тишу, яка так жахала, розірвав приглушений удар великого дзвону на вежі. І Рума кинулася бігти з кімнати.

Величезна трапезна зала видалася просто неймовірною. Рума декілька разів зазирала сюди, але навіть і не уявляла,  що просторе приміщення з довжелезними столами і величезним каміном можна перетворити на щось неймовірно казкове.

Дівчинка увійшла всередину, задерши голову з подивом, роздивляючись барвисті сяючі кульки, котрі звисали зі стелі. Поміж ними висіли паперові сніжинки, які гойдалися і крутися, ніби танцюючи. Спочатку Рума подумала, що то все магія, та потім у світлі велетенських свідчад помітила майже невидимі прозорі ниточки, всміхнулася і рушила далі.

Столи, готові до свята, ломилися від різноманітних страв, схожих на витвори мистецтва. Такої краси на тарілках Рума ще не бачила у житті. І пахло тут просто неймовірно, тож шлунок одразу дав про себе знати, вимагаючи смакоти голосним бурчання.

Рума притиснула долоню до животика і, глибоко вдихнувши, відвернулася від столу. Вона ж бо зараз має вигляд справжньої принцеси, а принцеси повинні тримати себе в руках. Стало навіть смішно від таких роздумів.

А ще у залі вже зібрався цілий натовп народу. Поміж дорослими снували радісні дітлахи. Вони щоразу намагалися щось поцупити зі столу. Але декілька суворих жіночок  намагалися їм завадити. Рума помітила Дивіна, і він, здається, помітив її, всміхнувся, щось прошепотів двом молодшим товаришам, і всі троє швидесенько опинилися біля столу з солодощами. Рума зупинилася подалі, з цікавістю спостерігаючи за тим, що відбувається.