21

21

Поки старий читав черговий розділ казки, Рума і Дивін встигли вирізати з десяток чудових паперових сніжинок. Спочатку у Руми виходило поганенько, та потім, коли вона зрозуміла нехитрий процес, все пішло швидше. Дівчинка з захопленням і задоволенням розгортала паперові сніжинки, дивуючись власним витворам. Над останнім листком паперу вона трудилася найдовше, обережно вирізаючи найдрібніші деталі. Дивін з цікавістю спостерігав за її руками. А коли Рума розгорнула те, що декілька хвилин тому  було простим аркушем, хлопчина застиг з відкритим ротом.

– Оце так краса…– прошепотів він, роздивляючись дивовижні візерунки витвору Руминих рук і ножиців. – Дивіться, вона дійсно наче справжня.

Дивін підняв сніжинку, показуючи старому.

Хранитель хмикнув, роздивляючись паперову красу, всміхнувся.

– Певно Рума добре роздивилася Морозну пані. То й знає тепер, як творити красу.

Спогад про зимового духа змусив її здригнутися, холод хвилею пробігся тілом, і Рума боязко глянула на вогонь у каміні.  Полум’я викликало дивний незрозумілий страх.  Дивін всміхнувся, обережно зібрав усю їхню роботу на велику тарілку, щоб раптом не пошкодити, прибрав сміття, якого зібралося достатньо на ковдрі, і з широкою усмішкою повідомив, що негайно віднесе усю цю красу Ірсенії та допоможе їй з прикрашанням трапезної.

Старий теж, закривши книжку, зібрався йти у справах, бо  і так з усіма подіями останніх днів забагато часу приділяв маленькій гості.

Отже  Рума залишилася сама зі своїми думками і страхами. Бо  коли в кімнаті стихли голоси, тріскіт дров у вогні став якимось моторошним. Рума пересмикнула плечима і глибше залізла під ковдру, намагаючись заховатися від вогню. 

Але довго самій бути не довелося, бо прийшла Ялна, з великою тацею усіляких наїдків. Хоч Рума і відмовлялася, та подруга таки впхала в неї цілу тарілку гарбузового супу з грінками. Яблучний пиріг Рума погодилася їсти самостійно.

А потім Ялна узялася за її коси, чесала, заплітала, зашпилювала. При цьому розповідала і за Алатарію, котра ще не прийшла до тями, але вже не така льодяна на дотик, і про те, як прикрашають велику залу до майбутнього свята.

Рума кивнула, горло досі сильно боліло, проте хотілося спробувати хоч якось говорити:

–  Ми з Дивіном вирізали сніжинки. Але що за свято має бути? – прохрипіла Рума, з цікавістю глянувши на Ялну. Голос повертався повільно.

Білявка вклала чергову руду косичку у зачіску.

– Невже ти не знаєш?

Рума похитала головою. А  Ялна кивнула.

– Свято на честь Картра. Народження Сонця.

– У Гурту його святкують навесні, – знизала плечима Рума.

 Їй це свято подобалося, бо на вулицях люди роздавали солодощі і монети. Перепадало навіть жебракам і сиротам. Рума пригадала як іноді зазирала у двори,  де готували свято, і як їй хотілося хоч на день потрапити у справжню родину. Щоб батьки замовили і їй вбрання казкової принцеси, щоб мама готувала потай, уночі, різнобарвні цукрові квіти і сонечка, якими прикрашають на свято дерева у дворах.

Стало раптом так сумно.  Разом з мріями пригадалося, що вона у світі сама самісінька. Рума стиснула золотого дракона під сорочкою. Але він певно проста звичайнісінька прикраса і не зможе виконати її найзаповітніших бажань. Та й ніхто їх не зможе виконати.

– Агов? – схилилася над нею Ялна, зазираючи в обличчя. – Ну, ти чого? Щось не так? – схвильовано запитала білявка.

Рума витерла сльозу з щоки і похитала головою. Хотіла щось сказати, але завадили сльози, вона обхопила руками тонкий стан подруги,  вткнулася  обличчям у її білий фартух і гірко заплакала. Розуміння своєї самотності досі спричиняло неймовірний біль.

Ялна спочатку міцно обіймала її, потім гладила по голові, шепочучи заспокійливі слова. Рума майже їх не розчула за своїми риданнями. Подіяли теплі і ніжні дотики Ялни. Дівчинка шморгнула носом, її плечі перестали здригатися, і вона глянула на подругу червоними від сліз очима.

Ялна всміхалася, у її очах світилася ніжність і любов. Дівчина узяла румине обличчя у долоні, схилилася зовсім близько і прошепотіла.

– Мені не веліли розповідати, але сестра Ірсенія наказала пошити тобі святкову сукню. Маріка теж готує сюрприз саме тобі, солодкий сюрприз. Всі діти у бібліотеці отримують подарунки, але ти стала для нас справжнім дивом, – сказавши це, Ялна  торкнулася руминого носа, мокрого від сліз, кінчиком свого.

Румі здалося, наче в голові дзенькнув срібний дзвоник, який прогнав печаль. Вона кліпнула здивовано і всміхнулася.

– Не варто плакати, свято Народження Сонця в нас люблять усі, а надто діти. На скільки мені відомо, це дуже давня традиція. Вона завжди була у цій бібліотеці. А старший хранитель переконує усіх, що правильно святкувати її саме зараз, а не навесні. Можливо, він і має рацію, – Ялна знизала плечима. –Та  мені все одно, коли святкувати, бо я просто  люблю свята.    

Рума розсміялася щирим чистим дитячим сміхом. Можливо, то Ялна заразила її своїм гарним настроєм. Світлі очі подруги сяяли радістю і теплом.

–  Ну от, бачиш, нема чого плакати. Давай, я краще закінчу твою зачіску, –  і майстриня знову узялася за руді коси.

– А до свята ти зробиш мені зачіску? – поцікавилася Рума, вона вже уявляла собі, яким же буде її святкова сукня.

– Тобі – у першу чергу, – кивнула Ялна, –  тепер сиди і не крутися, я майже закінчила.

А потім Рума довго роздивлялася себе у люстерко. У Ялни був справжній талант, місто багато втратило, вигнавши таку майстриню у цю, нехай і затишну, але глушину. Не треба було і слів, Ялна і так помітила захоплений погляд Руми. Вона саме наливала лікувальний чай у кухоль.