14

14

Від хвилювання Рума почала гризти пальці. Невже нарешті вони зустрінуться? Вона усією душею бажала щастя і дракону, і його коханій. Шість довгих років Веден страждав замкнувшись у своїй самотності, закрившись від світу. Доля так несправедливо вчинила з героями казки, і ось вона все ж таки вирішила посміхнутися їм.

Старий змовк, помітивши її хвилювання.

– Чому ти не читаєш? Я хочу почути про їхню зустріч, – склалося враження, що бібліотекар навмисне не продовжив читання, щоб вона благала.

Він здивовано підняв брови.

– Бо глава скінчилася, – у його голосі чувся сміх.

– Тоді читай далі, – не вгамовувалася дівчинка.

Він прикрив книжку, і розсміявся.

– Не буду.

– Чому? – не розуміла вона.

– Бо ти собі вже всі пальці пообгризала, – розсміявся він. – Та й взагалі, тебе чекає твій вірний товариш. А в мене багато справ. До того ж, ми зовсім закинули заняття грамотою. Думаю, Ненмар із задоволенням продовжить тебе вчити.

Бібліотекар підвівся, закрив книгу і зітхнув, наче йому зовсім не хотілося іти робити свою роботу. Він простягнув книгу Румі.

– Якщо я раптом десь затримаюся, чи коли схочеш – сама почитаєш.

Почувши про те, що вона може йти до Дивіна, Рума зраділа. Тож швиденько зіскочила з ліжка і взяла книгу.

– То все ж таки, до Сіари повернулися спогади? –  вирішила поцікавитися вона, коли вони спускалися по сходах униз.

На що старий закотив очі і гучно видихнув.

– От чому ти таке нетерпляче? Все дізнаєшся, як тільки дочитаєш.

Далі вони пішли мовчки, бо всі думки Руми були зайняті книжкою, і старий це розумів, тому йшов з кривою посмішкою, що ховалася у вусах.

Вони вже дійшли до великого холу головного приміщення бібліотеки, як сталося щось геть непередбачуване. Старий зреагував швидше за Руму, яка йшла замислена можливим розвитком подій історії. Він заступив її, і з силою штовхнув до стіни. Тільки-но дівчинка хотіла обурено крикнути, як її тіло і голос скував страх. І навіть не від того, що в хол увійшли троє чоловіків у білих рясах. Їх вона теж боялася, але вона потрапила у полон темряви. Яка міцно тримала і ноги, і руки, повільно підіймаючись до обличчя. Єдине, на що спромоглася Рума, це беззвучно пустити сльози.  Все навкруги потонуло у непроглядному мороку і страхітливому шепоті сотень незрозумілих голосочків.

Прийшла до тями вона на м’якому ліжку. У кімнаті горіли свічки пахло чаєм, було тепло і затишно. Поруч лежав Дивін гортаючи сторінки книги.

– О, ти прокинулася, – на його обличчі засяяла посмішка.

Рума різко підвелася, розтираючи обличчя долонями. Дивін, його кімната… а чи був минулий день, чи то все наснилося? Темрява… люди у білому з золотими знаками на грудях… Рума недовірливо глянула на товариша.

– Як я сюди потрапила?

Дивін знизав плечима.

– Коли я прокинувся ти вже тут була, мирно собі сопіла, – він раптом зайшовся кашлем і в кімнату одразу ж забігла Маріка.

Вона посміхнулася Румі, чомусь здалося, невесело,  напоїла сина чаєм і знову глянула на гостю.

– Як ти себе почуваєш?

Рума хвилинку подумала, що відповісти, оцінивши стан кивнула

– Та начебто нормально, а чому ви питаєте?

Маріка торкнулася її лоба.

– Старший хранитель приніс тебе непритомну. Сказав, що тобі зле стало. Попросив за тобою приглянути декілька днів.

– Он як, – хмикнула Рума, шпилька у зачісці боляче потягнула волосся, довелося її висмикнути.

Маріка помітила це.

– Хочеш, я допоможу тобі розпустити зачіску?

Рума скривилася.

– Вона ж така гарна…

– Так, – кивнула жінка.–  Ялна просто неперевершена. Але вигляд це диво вже втратило, і таким косам треба відпочити.

Маріка діло говорила, бо ж всі ці шпильки справді вже добряче муляли. Тож Рума готовністю кивнула і перебралася з ліжка на запропонований стілець. Зараз була ніч, і погляд її раптом впав на темний куток кімнати. Чи то від танцю вогників свічок, чи то від спогадів, але їй привиділося, що в кутку клубочиться густа темрява, жива темрява. Дівчинка мимоволі здригнулася.

– Щось не так? – стурбовано запитала Маріка, яка розплітала її коси.

Рума покрутила головою.

– Якщо десь буде боляче – кажи, – попросила жінка.

Рума кивнула, та зараз вона найменше уваги звертала на те, що робили з її косами, бо ж всі думки були зайняті дивними подіями. Бібліотекар чи, можливо, бібліотека не такі вже й прості. Можливо, ті історії, які розповідав Дивін зовсім не вигадки. Якщо вона сама має якусь таємну силу, якщо старий говорить про лісових духів і Морозну пані, то він швидше за все знає набагато більше.

Маріка швидко і легко впоралася зі її неслухняними косами і сплела їх в одну велику косу. Пальці у жінки були спритні та ніжні.

– Ну от і все, нехай краса відпочине від шпильок, а потім Ялна ще одну зачіску зробить. Я піду вам вечерю приготую, ти певно зголодніла?

Рума всміхнулася і кивнула. А потім повернулася на ліжко до Дивіна. Хлопчина простягнув їй книжку.

– Дивися, тут і закладка є. Старий лишив, щоб ми читали, – він кашлянув, – почитаєш мені? Бо я сам зараз не дуже можу.

Дівчинка кліпнула і узяла книгу до рук. Їй раптом стало страшно, бо ж це величезний текст і читає вона поганенько.

– Не знаю, – пробурмотіла вона, – чи зможу я, я ж тільки почала вчитися.

– Нічого, – підморгнув їй Дивін і вмостився зручніше. – Це і буде наука. Треба ж колись починати і такі тексти читати.