13

13.

– От негідник! – не втрималася Рума.

Старий прикрив книгу, залишивши долоню на потрібній сторінці, і поглянув на неї.

– Ну чому ж, – бібліотекар, скориставшись невеличкою паузою, ковтнув вина, –  він-бо теж в неї закоханий.

Рума обійняла м’яку подушку і здивовано відмітила, що та пахла зимовою свіжістю.

– Еге ж, закоханий… Він тільки капостив їй.

– Їй ні, – всміхнувся старий. – Її друзям так. Саме через те, що був закоханий. Знаєш, як кажуть: в коханні – як на війні.

Такі слова обурили її. Рума не розуміла, як він може так казати? Як людина, що носить в серці ніжне почуття, може капостити будь-кому, а надто близьким коханої?

– Ти ще мала і не розумієш, що таке насправді те кохання.

– Ні, я все розумію, – запротестувала Рума, – Нічого складного в тому немає. Просто Ален негідник.

Рума міцніше притиснула до себе подушку і пробурмотіла.

– Та й боги не кращі.

Вигук старого луною відбився від скляного склепіння. Хранитель зайшовся сміхом.

– На тобі! А боги тут до чого?

Рума насупилася і зітхнула. Досвід її нехай і короткого, але дуже насиченого подіями життя, показував, що від богів марно чекати милості.

– Ну як же. Вони ж все бачать все знають, наче б то. Чому вони не змогли повернути її до нього?

Старий хмикнув, помовчав дивлячись на неї. Його безколірні очі зараз світилися життям і сміхом, наче він помолодшав років на двадцять, не менше.

– А ти не забула, що саме кров Ведена стала причиною смерті Сіари? Вона не пройшла ритуалу.

Ця дуже важлива дрібниця, чомусь загубилася десь на задньому плані руминих думок. Тому дівчинка відкрила рота, глибоко вдихнула, намагаючись придумати якусь відмовку. Та слів не знайшлося.

Старий же з хитрою посмішкою на обличчі чекав її відповіді. А коли не дочекався – кивнув і тихо промовив.

– Бач, як буває.

 – Але ж Сілії снилися сни, вона дізналася, що в келиху була отрута!

Рума таки відшукала потрібний спогад.

– Так. Але кров дракона – отрута для звичайної людини.

Спритний промінчик таки догнав його обличчя і заскочив у око, освітивши частину обличчя. Рума не змогла зрозуміти, що відбулося, думка про це, так і не народившись, зникла у шумі інших. Але серце перелякано вдарило. Дівчинка кліпнула, струснула головою, проганяючи марево. А бібліотекар, потерши обличчя долонею, всього лишень відхилився від промінчика і знову відкрив крижку.

–  То як, читаємо далі? – схилив голову на бік старий.

Рума, загубившись в своїх думках від обурення щодо Алена, мовчки розглядала свій рудий хвіст. Сонячні промені заплуталися в ньому і вигравали ясним золотом. Здавалося, що її волосся світиться. Дівчинка підняла голову на бібліотекаря, розгублено так, немов вона забула, про що мова. Світло у волоссі наштовхнуло її зовсім на інші роздуми.

– Щось не так? – поцікавився старий.

Рума знову глянула на руді коси, потім запустила в них долоню. І серце підскочило, бо ж вона відвернулася від променів, але волосся все одно світилося з середини, наче перейнявши світло від сонця. В середині все похололо.

Бібліотекар не зводив з неї очей і його пильний погляд бентежив її.

– Ні, все гаразд, начебто, – спробувала спокійно відповісти Рума, шкодуючи, що її люстерко лишилося у кімнаті.

– Ти ніби розгубилася? Тебе історія засмутила? – поцікавився він.

– Трохи, – видихнула Рума. – Веден має повернутися у світ. А Сіара до нього. Я думала, що кохання творить дива…

– Не завжди стається так, як нам хочеться, – зітхнув старий, а його обличчя прикрасила тепла, але чомусь дуже сумна посмішка. – Життя суворе.

– Життя, може, й суворе, але ж то казка. А їх читають, щоб відволіктися від тої суворості.

– Так, – погодився хранитель, – а іноді, щоб зрозуміти, що бути іншою це не так вже й погано.

Рума хмикнула. Принаймні з сьогоднішнього ранку усвідомлення своєї ненормальності минулося, страх пройшов, і сумніви зникли. Вона не зла відьма. Вона, якщо вірити старому, врятувала друга. Отже, сила, яка дивом в неї відкрилася, може зцілювати, а не тільки вовків кликати. 

Рума всміхнулася.

– Але ж люди все одно боятимуться, – вона раптом пригадала різні історії, які чула у місті. Як би там місцеві знахарки не намагалися допомогти людям, але їх боялися як вогню.

Хранитель набрав побільше повітря у легені, щоб голосно видихнути.

– Насправді ця тема безкінечна. А от книжка ні. То як, далі читаємо?

Рума кивнула і вмостилася зручніше на величезному ліжку.

------- ------

Майже увесь неблизький шлях до південного краю Силія провела у себе у каюті. Вона намагалася зрозуміти зміни у своєму житті, намагалася звикнути до нового імені і статусу, бо не відчувала вона себе шляхетною пані, і аж ніяк не принцесою. Ще й спадкоємиця величезної імперії, хоч та зараз і руйнується, без законного короля. Сілія всміхнулася. По той бік вона відмовилася стати королевою, а тут її спіткало те саме. Тільки тепер тікати нікуди. Його Високість певно був би здивований, якби дізнався. Дівчина заплющила очі, пригадуючи Ілісіра. Він би поцілував їй руку чемно вклонився і побажав успіхів, та пішов. Ілісір хотів подарувати їй свій світ, хотів зробити королевою, але нізащо б не погодився прийняти такий подарунок від неї. Радше вже б війною пішов, аби завоювати свою кохану. На відміну від…

Тихий стукіт у двері відволік від роздумів. Ален зі своїми зітханнями і віршами вже почав набридати, Сілія шкодувала, що згодилася їхати із ним.