10

10

Читання перервав тихий звук шурхотіння дверей по кам’яній підлозі, і у кімнату, разом з яскравим сонячним світлом, увійшла пані Ірсенія. Рума вже було зраділа, що нарешті їм дозволять вийти, бо темрява кімнати без вікон гнітила, дарма, що її розганяли вогники свічок. Коли погляд Руми зупинявся у темних кутках, від мерехтіння вогників здавалося, що темрява жива. Пригадався сон, чи що то було вночі. Дівчинка з надією підняла погляд на жінку. Але Ірсенія швидко поставила на стіл велику полотняну торбу і заходилася її розбирати, розповідаючи при цьому те, як всі за ними скучили вже, і як набридли усім непрохані гості. Тож це означало, що принаймні ще на добу дівчата залишаться у своїй схованці.

Рума зітхнула – все ж краще, ніж у храмових підземеллях. Страх темряви ніщо у порівнянні з загрозою, яка іде від лихих людей, з ним можна якась примиритися. Дівчинка поглянула на стіл. Ірсенія принесла трав’яний чай з тістечками, щоб вони з Ялною зігрілися. Тут  справді було досить прохолодно. Ялна з задоволенням взяла гаряче горнятко, гріючи пальці. А Ірсенія ще декілька хвилин посиділа поруч з ними, потім ствердно кивнула, ніби пересвідчившись, що все гаразд, і піднялася з крісла.

– Ну все, дівчатка. Хранитель наказав вам сидіти і навіть носа не показувати звідси. Бо ті храмові вояки ніколи не заберуться геть. А мені вже час, купа справ.

По вигляду пані Ірсенії Рума зрозуміла, що вона теж не в захваті від гостей. Ірсенія підвелася з крісла і швидко пішла до дверей. Знову сяйнув промінь чистого денного світла розганяючи темряву, та двері швидко закрилися. Рума узяла горнятко з чаєм і декілька тістечок та повернулася на ліжко. Якщо вони знову тут залишаються, то можна і не вставати.

– То що, ти ще будеш читати? – з надією запитала вона, відкусивши солодке смачне тістечко.

Ялна сьорбнула чаю і всміхнулася від задоволення.

– Можливо, доп’ю зараз чай і продовжимо. Все одно нам не можна виходити, а сидіти без діла нудно. Може я тобі якусь зачіску зроблю?

Рума прищурила око, наче роздумуючи, зачіску хотілося і слухати хотілося теж.

– Давай, ще розділ, а потім зачіску?

Ялна похитала головою.

– От хитрюга, скрізь вона у виграші, – білявка грайливо торкнулася пальцем до носа Руми.

Чомусь від того простого жесту стало аж тепло на душі. Дівчинка всміхнулася і притулилася лобом до плеча подруги. Ялна хмикнула, глянула на неї, допила чай і взяла книжку.

– Що ж, то де ми залишили нашу войовничу принцесу?

– Залишили нещасного принца, – пробурмотіла Рума, бо Ілісіра їй стало раптом дуже шкода.

– О, так, – кивнула Ялна, і швидко знайшовши потрібну сторінку, продовжила читати.

­­­­---- ------               

Сілія гнала коня все швидше і швидше, аж поки стіни Ізісу не зникли з виду. Вона пішла тихо, залишивши Ілісіра, який міцно спав. Ох і важко ж було це зробити. Навіть зараз незрозуміла сила тягнула назад, а перед очима досі стояло гарне і заспокоєне сном обличчя принца. Якби він попросив ще хоч декілька днів, певно, вона б вже нікуди не тікала. Залишилася б і прийняла любов правителя. Та навіть якби він прокинувся, то вона б не змогла піти, і хай би тіні поверталися. Те, що вони повернуться, Сілія була просто впевнена, але хоч трохи б побула щасливою. 

Увесь день вона не спинялася, аж поки не побачила невеличке поселення рибалок. Там вона винайняла човен, щоб спуститися униз по річці, майже до того місця, де поліг її загін.  Усі відмовлялися від такої подорожі, та на щастя знайшовся один відчайдух, для якого повний кошіль монет став вагомішим за ризик втратити життя. Отже Сілія змогла швидко дістатися туди де досі ішла війна і проливалася кров. Заховавшись у невеликому лісі вона вирішила дочекатися ночі. Коли ж небо нарешті потемніло, Сілія натягнула на себе старезне шмаття, яке підібрала у поселенні і виламала суху палицю. Якщо раптом трапляться на шляху вояки Наяда, навряд чи їх зацікавить старий волоцюга. То, звичайно, в кращому випадку. А у гіршому – якщо вони вирішать перевірити – доведеться просто покінчити з ними.

Сілія вийшла на дорогу, насунувши на голову подраний каптур, спираючись на палицю і накульгуючи. Дорога була на диво безлюдна. Вона пошкодувала, що не захопила з собою нової мапи розташування ворожих сил.

Коли ж вона дісталася до знайомого селища, воно вже міцно спало. Лише одинокий ліхтар на дверях корчми повідомляв про те, що є місця для подорожніх.  Переборовши бажання поцікавитися долю Веллі і її родини, Сілія пішла далі.

Вона йшла по вузенкій дорозі, уважно вдивляючись у темряву, шукаючи звороти чи перехрестя, аж поки світанкове проміння не торкнулося небосхилу. Сілія видихнула хмаринку білої пари, і попрямувала до величезного дерева, що росло край дороги. Хотілося перепочити, ноги гуділи від утоми, тай хоч трохи поїсти не завадило б. Дівчина дістала шматок сухого хліба і воду. Насилу відкусивши хліб з посмішкою згадала ті дні, які провела у палаці.

– Ото ж я сиджу і думаю, чи варте воно того? – промуркотів знайомий голос, а поряд впав м’який хліб із шматком копченого м’яса.

Сілія мало не вдавилася, від несподіванки і зайшлася кашлем.

– Ой, вибачте, люба пані, я не хотів вас налякати, – Зейт спустився униз з густого гілля дерева.

– А нехай тобі! – Сілія випила води. – Ти де тут узявся?

Він хитро посміхнувся.

– Я ж не повинен залишати свою пані.

– Може й так, та як ти тут опинився раніше, ніж я?

– Все дуже просто, – у синіх очах танцювали бісики, –  я вітряний хлопчина  – сьогодні там, завтра тут, – Зейт підморгнув подрузі. – А якщо серйозно, то усе дуже просто: ти б все одно залишила мого брата, рано чи пізно, я правильно зрозумів. Ти б не змогла залишити цей світ, не дізнавшись чи похоронили твоїх страчених товаришів. Тому я теж пішов саме сюди. Отже ніякого дива – я просто трохи раніше за тебе втік із палацу.