9

9.

Коли погасили усі свічки, Румі здалося, що темрява, яка запанувала навколо просто душить її. Дівчинка намагалася стриматися, намагалася переконати себе, що то все дитячі страхи, але не змогла, попросила Ялну запалити хоча б малесеньку олійну лампу у скляній вазочці. І оцей вогник, наляканий промінчик світла у суцільній важкій темряві, допоміг Румі заспокоїтися, вона засинала, дивлячись на малесенький вогник, який тремтів у своєму скляному сховку. Навіть не дивлячись, що поруч мирно сопіла Ялна, було страшно. Можливо, тому, що приїхали злі люди, які розшукували її. Можливо, тому, що  темрява у цій кімнаті здавалася особливо густою, бо тут не було жодного вікна. Рума стиснула свій кулон під сорочкою, намагаючись мріями відволіктися від своїх страхів. Вона зняла ланцюжок з кулоном, простягнула руку і тримала прикрасу так, щоб дракон доторкнувся до вогника, який танцював на тоненькому ґнотику. Дівчинка якомога сильніше намагалася уявити собі свою мрію, здавалося, якщо міцно заплющити очі, вийде краще. Яскраві щасливі картинки спалахували у свідомості, аж поки темрява, яка прокралася у її душу вже давно, не сполохала їх. Не буває у світі драконів, і бажання просто так не здійснюються, навіть коли дуже сильно хотіти. Так би було зовсім просто, покликати всесильного захисника, покліпати оченятами. Але то всього лише казки.

Рума всміхнулася своїм роздумам, розплющила очі і пробрала кулон від вогника. Які дурниці… Час дорослішати, казала темрява у душі, але так хотілося вірити… Рума наділа ланцюжок на шию, перевернулася на спину і довго дивилася на золотого дракона, що розкрив крила. А потім і незчулася, як заснула. Просто провалилася у сірий серпанок сну.

 Спочатку було довге падіння, потім вона бігла налякана темрявою, бігла до світла у прочинених дверях. Але й там спокою не знайшлося, бо світло те кинулося вперед, наче павук, що чатував на свою жертву. Боляче шмагнули по лицю і руках промені-павутинки. Якийсь тваринний жах охопив душу. Та Рума знайшла в собі сили рвонутися назад. Вона різко сіла на ліжку.

Олія в лампі майже скінчилася і ґнотик тепер ледве жеврів. Ялна солодко спала, обійнявши подушку. А от румин спокій був геть порушений цим сном. Дівчинка швиденько спустилася з ліжка, надягла теплі шкарпетки, накинула на плечі вовняну накидку і пішла до таємних дверей. Вона підстрибнула, щоб дотягнутися до підсвічника-ключа, і двері з тихим скрипінням зрушили з місця.

 Холодне срібло місячного сяйва заливало величезну залу. На вікнах не було гардин, і повний місяць зазирав прямісінько в одне з них. Отже Дорас заспокоївся і скоро ті люди поїдуть. Румі стало цікаво як виглядає зимова ніч з цього вікна і, не дивлячись на спогади про мерехтливі вогники і оповідки Дивіна, вона повільно рушила до широкого підвіконня. Щоправда, декілька разів боязко озирнулася на книжкові полиці і драбини біля них, а раптом справді привиди катаються на цих штукенціях? Та все завмерло мовчазною величчю у срібних променях, які лилися через вікно. Рума стала навшпиньки, підтягнулася та вилізла на підвіконня. Вона встала і притиснулася лобом до холодного скла. Зимова казка зачаровувала. І вже не було страшно, зовсім. Ця зала бібліотеки знаходилася вище муру, тож він не заважав оглядати краєвиди. Зараз ліс просто зачаровував дивовижною, сяючою красою. Усе навкруги  вкрило холодне срібло, яке мерехтіло і виблискувало, наче всипане діамантами. Рума так задивилася на зимову мовчазну казку, що навіть спочатку не помітила дві темні постаті, які з’явилися з тіні муру і швидко попрямували до лісу. Хоч то було далеко, і Рума не могла роздивитися, хто ж там був, та чомусь здалося що то навряд чи дорослі.

 Вона може би і крикнула, але раптом застигла на місці, щось сполохало її душу, щось у погляді чоловіка, який саме виїхав з-під брами. Рума звернула на нього увагу, бо чоловік, як і його кінь був у всьому білому. За ним з брами виїхали ще декілька. Але вони і не глянули у бік вікна, на якому стояла дівчинка, а от той, білий, наче відчув її, потягнув повід, та так, що кінь здибився. Рума жахнулася, наче від світла у сні, і хотіла кинутися назад але оступилася, проте не впала на кам’яну підлогу, вона опинилася у міцних обіймах живої темряви. Жах стиснув горло цупкими пальцями, серце забилося швидко-швидко, здавалося вона чує тисячі голосів, котрі шепотіли якимись темними, незнайомими мовами. Рума намагалася вирватися з обіймів, але марно. Вони скували міцно, наче вона втрапила у пастку і її засипало землею. Хіба що дихати вона могла, бо навіть пальцями ворушити не було змоги. Страх розривав свідомість на дрібні клаптики. Шепіт тисячі моторошних голосів зводив з розуму. Рума глибоко вдихнула, зрозумівши, що пручатися зовсім не має сил і можливостей, тож вирішила цілковито віддатися долі. Все навкруги раптом стихло, наче й не було нічого.

– Доброго ранку, соня, – хтось провів ніжною долонею по її лобі.

Рума здригнулася і розплющила очі. На столі стояв сніданок, а поруч з нею сиділа Ялна.

– Що ж тобі снилося таке, що ти всю ковдру на себе намотала? Я аж змерзла під ранок, – зі сміхом промовила білявка.

Спогади про сон змусили Руму здригнутися. Якийсь він аж надто реалістичний був. Хотілося б, звичайно, щоб то був сон.

– Дорас стих вже? – вирішила поцікавитися дівчинка сідаючи у ліжку.

Ялна кивнула.

– Діада каже, що ще вночі. Зараз знову чудова погода, щоправда снігу намело до середини муру.

– Тож ті люди поїхали вже? – якось трохи невпевнено запитала Рума, натягуючи шкарпетки, які вона знайшла охайно складеними на стільці. Але ж залишала вона їх на підлозі біля ліжка. То це був не сон! Лишалося сподіватися, що то Ялна, прокинувшись, підняла їх.

Білявка скривила рота, і зітхнула.

– Збиралися. Ще вночі, а виїхали за ворота і одразу ж повернулися. Діада навіть не встигла знову спати лягти, як вони почали в двері гепати. Старший хранитель зранку злий як демон ходить.